Активний Печерськ💗💚 | історіївідПЕРЛиків 💗💚У дитинстві я була дуже активною та обожнювала сп...

#історіївідПЕРЛиків 💗💚У дитинстві я була дуже активною та обожнювала спілкуватися. У 5-6 класах намагалася проявляти максимальний актив: двічі балотувалася на президента класу, прагнула робити внесок у колектив, подружитися зі своїм класом, та схоже останнє в мене не вийшло, бо за мене тоді ніхто не проголосував. Спроби стати міністром культури/труда/освіти чи хоча б кимось закінчувалися так само. Я залізла у свою комфортну мушлю зі своїми захопленнями, що не передбачали комунікації. За 7 клас забула про свої ідеї, а потім почалася війна, у наслідок чого я виїхала. У другому семестрі 8 класу я тільки повернулася в Україну, та за майже рік за кордоном розгубила базові навички спілкування з однолітками, і треба було це виправити. У 9 класі, коли у нашому Ліцеї активізувалося самоврядування, пішла з парою однокласниць у благодійний відділ (де особливо і завдань не було), а згодом, після питання дівчинки з інформаційного «вмієш у канві працювати?» (тоді не те, щоб вміла) стала головою інстаграму. Шкільний орг комітет допоміг мені зрозуміти, що, хоч я і не лідер, та я вмію працювати в команді. Навесні якось опинилася в Печерську і за кілька зборів стала головою тіктоку. Тоді я думала, що ніколи не впишусь у колектив, бо все ще заїкалася при спробі заговорити з кимось новим та не знала, про що говорити з цими людьми, однак продовжувала ходити — що мені було втрачати?Я побачила величезну кількість талановитих людей, що не соромились просувати власні ідеї. І я почала чути похвалу за свою роботу, а це були дуже потрібні мені на той момент слова. Потроху, маленькими кроками я змушувала себе щось робити: кудись піти на захід, побути на реєстрації чи координатором; узяти якусь рандомну роботу, яку взагалі поняття не маєш як робити і т. д. Я сама не помітила, як почала зближуватися з деякими перликами, почали з'являтися спільні приколи, а бачити людей стало не так вже й страшно. Стала заступником, а тепер і головою медійного відділу. Це історія про спроби та помилки, а іноді розчарування і сумніви у власних силах. Зараз я ні про що не жалкую та хочу далі рости, і сподіваюся, що робота в ПЕРЛ допоможе мені стати на правильний шлях у житті та робити свій внесок у суспільство, того самого бажаю й іншим🌟