Минулого тижня серед інших відвідала виставку фіналістів премії Марселя Дюшана. Це щорічна французька премія, заснована організацією ADIAF (Асоціація міжнародного поширення французького мистецтва) у 2000р.Назва обрана не тільки номінально — в журі обов’язково є і представник асоціації Дюшана. В конкурсі беруть участь тільки митці французського походження або іноземці, які живуть та працюють у Франції. Приз переможцю — €35 000 та організація виставки у Сentre Pompidou (а поки він закритий, то у Musée d’Art Moderne).Кожного року комітет в складі з директорів музеїв, колекціонерів, представників ADIAF та інших іноземних та франц. арт-фахівців відвідує близько 60 студій митців. Далі складають список тих, кого обрали для голосування, а далі — ще 4 етапи голосування і вибір переможця.Не знайшла інформації про те, як обирають тих митців для відвідування, хоча це цікаво. Тут, певно, вже грає роль помітність та коло знайомств кожного окремого художника.Переміг художник китайського походження Сє Лей. Про його роботи для преміх та практику писали Суспільне.Але найбільше фото у мене з імерсивної інсталяції іншої фіналістки південноафриканського походження — Б’янки Бонді 😶‍🌫 Вона “активує” різні побутові об’єкти хімічною реакцією і створює простір, де все здається не на своїх місцях, не так як ми звикли сприймати — як метафора сучасного середовища, яке постійно змінюється і не має стабільності. Подекуди серед висохлих, окислених об’єктів з’являється живе коріння чи гілка, як символ супротиву та наполегливої стійкості.