Що спільного в молитовників 16 ст. і фанфіків на тамблері?Рекомендаційні алгоритми Інстаграму сьогодні чомусь запропонували мені переглянути підбірку мемів з Тамблера. Це були переважно пости написані американськими дівчатами-підлітками, що обговорювали фанфіки — цілком природна для Тамблера штука, насправді. Мене зацікавило інше. В одному зі скріншотів я виявив обговорення дивенного літературного жанру, до якого бакалаврат з філології мене не зумів підготувати: Y/N Fanfic. Y/N Fanfic це, як я виявив, аж ніяк не Yes or No Fanfic. Y/N розшифровується як Your Name. Українською це виглядає як Т/І. Суть таких текстів у тому, що читач підставляє на місце головного героя своє власне ім’я. Концепт насправді зрозумілий: підставляючи своє власне ім’я ми більше захоплюємось текстом, легше переносимося в його світ, простіше уявляємо себе частиною романтичного оповіданнячка, героєм якого мріяв стати кожен. Щось ось таке собі дурнувате понапридумували діти.Крім того, що це придумали не вони. Дуже цікаво, що такий манір підставляння власного імені в текст не є новизною. Насправді, такими викрутасами користувалися задовго до того як існували фанфіки. (Хіба що ви рахуєте православні молитви фанфіками). Ідеться, коли хто не здогадався, про ім’ярек. Ім’ярек є несправедливо забутий займенник, сконструйований зі слів “имѧ рекъ”, тобто “ім’я порікши” (від слова ректи). Він широко використовувався в молитовних та юридичних текстах аж до початку ХХ століття. Виглядало так: священник на службі читає молитву, а доходячи до слова “ім’ярек” заміняє його на потрібне ім’я упокоїного, охрещеного, одруженого тощо.В сучасній лінгвістичній термінології ім’ярек і Y/N можна назвати екземпліфікантами. Це слова, що існують в тексті для позначення невідомого. Це можна прирівняти до змінної в математиці. Важливим для читача є не сам зміст, який стоїть за змінною, а загальний контекст рівняння — не що в змінній, а що довкола змінної. Ми користуємося екземпліфікантами постійно, коли треба замінити якусь частину тексту: “Такий-то”, “Там-то”, “Іван Іваненко”, “Вася Пупкін”, “коли рак на горі свисне” тощо тощо тощо. В англійській мові таких також догрома: “Jane Doe”, “Acme corp.”, “John Smith”, “whatcha-ma-call-it”, “what’s-his-name” і так далі по довгому списку.Ось це спільне мають молитовники 16 століття і сучасні фанфіки. Роль екземпліфіканта, що тут, що там, насправді — суто функціональна. Автору потрібен спосіб засигналізувати читачу, що саме в цьому місці в тексті може йтися про будь-кого взагалі, або навіть про щось, чого не існує. Це дає змогу читачеві "привласнити" текст та використати його для своїх потреб — чи то в Церкві, чи не зовсім...В коментарях лишаю кілька прикладів з фанфіків.— Ого, як цікаво! — каже Т/І. — Скину-но я цей пост другові.