Голокост — це масове, систематичне знищення єврейського народу та інших груп населення нацистським режимом під час Другої світової війни.27 січня — Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.Сьогодні ми вшановуємо пам’ять мільйонів людей, знищених нацистським режимом лише за право бути собою. Голокост — це трагедія не лише світового масштабу, а й біль конкретних міст і людських доль. Для Павлограда ця пам’ять має своє страшне місце і свої імена.У 1941–1942 роках на території заводу «Палмаш» у Павлограді діяло єврейське гетто-частина території, яка виділена для примусового утримання осіб з метою їх ізоляції та подальшого знищення. Саме тут були вбиті понад 2100 євреїв — мешканців Павлограда, Дніпра, Харкова, Лозової, а також 670 польських євреїв, доставлених у місто в душогубках. Людей розстрілювали впритул, скидали напівживими до глибоких траншей і засипали негашеним вапном.За архівними джерелами, у Павлограді функціонували:— гетто (ДАРФ. — Р-7021, оп.57, спр.68, арк.101, завод № 359), де утримувалося близько 2 тис. осіб;— табір цивільного населення (згідно ДАРФ. — Ф.Р.-7021, оп.57, спр.68, арк.109);— табори військовополонених (згідно ДАРФ. — Ф.Р.-7021, оп.57, спр.68, арк.109): дулаг-111 (квітень 1942 — серпень 1943), дулаг-124 (вересень 1941 — листопад 1943), 348/z шатлаг (січень 1942 — лютий 1943); Павлоградські хутори — гетто, де утримувалося близько 1 тис. осіб.(згідно ДАРФ. — Р.-7021, оп.76, спр.830, арк.736).🕯 Спогади очевидців зберегли живу пам’ять трагедії.У грудні 1942 року в глибоких траншеях між заводами Павлограда залишилися лежати тисячі останків мирних жителів — дітей, людей похилого віку. Свідок тих подій, місцевий житель Гордієнко Григорій Михайлович (1930 р. н.), згадував:«Я був свідком цього звірства, яке чинили над євреями фашисти. Ми, хлопчаками, ганяли в ті місця пасти корів. Бачив я, і бачили інші, як євреїв запрягали в підводу по шість осіб і возили воду у великих бочках, при цьому гнали їх батогом, мов худобу. Їх водили на мінні поля, розстрілювали в траншеях. Коли будували будинки, було багато кісток і черепів. Що могли, ми збирали в ящики й хоронили»…Ці голоси не мають замовкнути.Пам’ять про Голокост — це наш моральний обов’язок і застереження людству від повторення злочинів, породжених ненавистю та знеціненням життя.