Ми не знаємо, як виглядатимуть наші вулиці після війни. Скільки на них буде людей, які відрізнятимуться від нас мовою, кольором шкіри та релігійними переконаннями. Наша депопуляція вимагатиме складних рішень – а будь-яке бажання замкнути кордон для мігрантів супроводжуватиметься стрімким зростанням цін через дефіцит робочої сили. Ми станемо куди менш гомогенними, ніж були 2021-го – і фотографії з майбутнього нас нинішніх теж напевне вразять. У березні 2022-го ми готові були вважати перемогою у війні вихід на кордони 23 лютого. Сьогодні не готові погоджуватись на менше, ніж кордони 91-го року. Під час боїв за Бахмут ми вважали "Вагнер" найбільш боєздатною частиною окупаційної армії. А у червні 23-го стежили за тим, як ці найманці збивають російські гелікоптери та йдуть на Москву. Перемога правих популістів у Італії в жовтні 22-го сприймалася нами як тріумф прибічників Путіна. А потім ми виявили, що Рим перетворився на одного з основних адвокатів військової допомоги Україні. У наших підручниках історії ми, звісно, зв'яжемо точки А з точками Б за допомогою прямих ліній. Заднім числом вирівняємо траєкторії, вигадаємо пояснення, підготуємо логічні формули. Стовп – це добре відредагована ялина, а тому всі отримають несуперечливі біографії та передбачувані мотивації. Але поки доведеться визнати, що наша здатність будувати прогнози неабияк кульгає. Обставини не статичні, люди змінюються, випадковості руйнують плани. Нам простіше вірити в існування закулісних ляльководів та непорушних сценаріїв – бо інакше доведеться звикати до думки, що світом правлять ще й "чорні лебеді". Якщо вам здається, що ви знаєте майбутнє – найімовірніше, вам здається.