Щоденник пастора | ПЕРЕДПАСХАЛЬНА СУБОТАСьогодні субота. Останній день перед найбільшим с...

ПЕРЕДПАСХАЛЬНА СУБОТАСьогодні субота. Останній день перед найбільшим святом для християн — Пасхою. Їхав на авто через місто і спостерігав знайому, але водночас дивовижну картину: люди. Багато людей. Гарно вдягнені, стримані, врочисті. Вони прямували до храмів.Ось мама з маленькою донькою, десь п’ятирічною, переходять дорогу. Дівчинка вбрана по-святковому: з хусткою на голові й кошиком у руках — несе пасочку на освячення. І раптом порив вітру здіймає рушничок із кошика, і він падає просто на пішохідному переході. Дівчинка розгублена, але мама миттю піднімає рушник, кладе назад і веде її далі. Простий епізод, але який він теплий.Навколо храмів метушня, багато автівок і людей… Але ця суєта — не порожня, бо вона про щось важливе. Люди збираються, готуються, несуть у руках великодні кошики — а в серцях, можливо, і щось більше.Я не знаю, що думає кожен із них. Не знаю, що сьогодні скаже священник у тому чи іншому храмі. Але, проїжджаючи повз, я ловив себе на думці: як добре жити у країні, де святкують воскресіння Ісуса Христа. Я дякую Богу, що народився не в Китаї, не в Північній Кореї, не в Ірані. Я тішуся, що наш народ має це свято, навіть якщо не всі ще розуміють його глибину.Так, для багатьох Пасха — це лише обряд. Посвятити паску, вистояти нічну службу, зібратися родиною. Але навіть через зовнішнє — серце може потроху прокидатися. І я радію. Бо краще йти до храму, ніж до мечеті. Краще чути ім’я Ісуса, ніж жити в тиші, де його не згадують. Радію, що навіть під час війни ми маємо свободу це робити. Радію, що сьогодні гарна погода і не було повітряної тривоги. І радію, що багато діток бодай раз у рік доторкнуться до чогось сакрального. Можливо та маленька дівчинка побачить, як хтось молиться і запитає: «Мамо, а хто такий Бог?»Я молюся за неї і за всіх цих людей, щоби для них Пасха стала чимось більшим за традицію — живою зустріччю з воскреслим Христом. Щоби віра ожила не лише на свята, але в щоденності: у маршрутках, чергах, офісах, родинних застіллях. Щоби Україна справді була християнською не за формою, а по суті.Я молюся за наших захисників, які святкують цей день не вдома, щоб повернулися додому живими. Щоби, пройшовши крізь пекло, знайшли надію в Христі. Дякую Богу за 308 захисників, які сьогодні повернулися на рідну землю з полону.Завтра ми знову скажемо ці слова: Христос воскрес! — і почуємо у відповідь: Воістину воскрес! Не просто «гарних свят», не «happy Easter», а свідчення про Того, Хто переміг смерть.Він заслуговує, щоб про Нього пам’ятали. Він воскрес в тому числі і заради тієї маленької дівчинки щоб вона мала надію на вічність і нове життя вже сьогодні.В цьому наша надія. Добро переможе. Життя переможе. А воскреслий Христос буде прославлений у кожному куточку нашої землі.