Що нам робити з «людськими заповідями» в церкві?Почнімо з того, що правила, порядки і традиції властиві як окремій людині так, тим більше, будь якій групі людей. Вони були, є і будуть бо допомагають щось впорядкувати, відрегулювати, прояснити де немає чіткості. Прийняте спільне рішення задля якогось покращення чи збалансування вже робиться правилом. Саме тому...❗️ми, члени церкви, відповідальні за те, щоб критично осмислювати усі церковні традиції і правила. У церкві немає питань, які можна заборонити запитувати і обговорювати;❗️якщо служителі на питання про правило чи традицію відповідають «бо так треба», «так було завжди», «ти хто тут щоб питати» — вони зневажають Євангелію Христову, вірування і цінності євангельських християн баптистів. На кожне питання в церкві має бути відповідь, обґрунтована Писанням і тверезим глуздом;❗️давність правила чи традиції не роблять їх святішими. Господня Заповідь свята — її належить дотримуватися, а не дискутувати;❗️збірник пісень (старий чи новий), місце і розмір кафедри, рядність і вид лавок/стільчиків у залі, тексти на стіні також можуть стати «людською заповіддю»;❗️нові, «не консервативні» церкви схильні дуже швидко консервувати свою «не консервативність» — важливо це пам‘ятати і бути обережними. Зрештою, з мертвими «людськими заповідями» треба робити те, що робив Ісус: Викривати. Перевіряти Словом і глуздом. Докоряти. Відмовлятися.