Що заважає людині дякувати у складних життєвих обставинах — особливо, як у нашому випадку, тепер, у час війни? Думаю, це цілий комплекс причин.❗️

Насамперед — реальність. Вона жорстока: ракетні обстріли, атаки шахедами й «бандеролями», недоспані ночі, сирени, вибухи, відсутність будь-яких перспектив і втрата надії. Це, по-перше.❗️

По-друге — зацикленість на собі. У час біди, лиха й горя ми надто зосереджені на собі, власному болю та стражданні. Ми часто почуваємося жертвами й не можемо побачити нічого, крім власних переживань.❗️

По-третє, варто згадати й про оточення. Воно може посилювати наш стан: коли навколо нарікають і скаржаться — і для цього, звісно, є підстави, — це легко передається й нам.❗️

По-четверте, не можна відкидати й вплив сатани. У лихі часи він особливо близько, щоб нашіптувати: «Ти залишений. Ти нікому не потрібен. Ти навіть Богові не потрібен». «Усе погано — і буде ще гірше». Такі думки ведуть до розчарування.❗️

По-пʼяте, невдячність має й приховане богословське коріння: якщо Бог є всемогутнім і благим, чому Він допускає руйнування, смерть, тривалий успіх ворога? Чому Бог немовби ігнорує усі молитви і вже енний рік поспіль? Коли навколо несправедливість, душа кричить від болю, подяка може здаватися як певним схваленням зла. Людина боїться, що, дякуючи Богові посеред трагедії, вона ніби каже, що війна — це добре або що її біль не має значення. Тож час лиха й війни — не ідеальний час для вдячності. І парадоксально, що саме на цей час біблійні автори не дають нам канікули — можливість відкласти вдячність. Вони особливо ревно й щиро закликають нас дякувати. Ні, справжня біблійна віра ніколи не ігнорує людський біль і не намагається заклеїти глибокі рани дешевим релігійним оптимізмом. У Писанні ми бачимо чимало плачу. Близько третини Псалмів — це плач, де псалмоспівці кричать відчаєм, ставлять незручні запитання («Доки, Господи?») і виливають свій гнів перед Богом. Як церква ми не маємо права втратити оту біблійну культуру плачу. Нам не треба впадати у законницьку пастку, коли душа розривається, а уста промовляють правильні слова подяки — біль не треба маскувати навіть подякою. Але в тому й унікальність Біблії: це нормально, що шлях до щирої подяки дуже часто пролягає через чесний крик болю, як це видно на прикладі Йова чи пророка Авакума. Неможливо щиро подякувати, не виливши спочатку перед Богом свій тягар. Оскільки вересень у більшості українських євангельських церков є місяцем подяки, запрошую практикувати щоденну вдячність насамперед особисто, в родині, у церкві церкві. Бо йдеться про те, що подяка під час війни — це не емоція і не якесь спонтанне почуття, це духовний акт опору реальності та проголошення надії на Господа. А жива надія, як правило, стає якорем, який не дозволяє темряві повністю поглинути нашу душу.