Ну дуже потішив мене Августин своїми міркуванням про пасторське лідерство, наголошуючи, що статус служителя визначається не титулом, а працею, ділом. І що суть служіння — у його практичній користі для громади, а не в поважності посади і власної зверхньої самоважливості. «В активному ж житті слід любити не почесті цього віку чи владу (бо все під сонцем — марнота), а саму справу, яка виконується завдяки цій честі чи владі, якщо вона виконується правильно й корисно, тобто так, щоб вона сприяла спасінню підлеглих згідно з Божою волею...Саме тому Апостол каже: «якщо хто бажає єпископства, той бажає доброї справи» (1 Тим. 3:1). Він хотів роз’яснити, що таке єпископство, бо це — назва праці, а не почесті. Адже це слово грецьке, і воно походить від того, що той, хто поставлений над іншими, здійснює над ними нагляд, маючи про них опіку. Бо skopos — це “мета” або “намір” [у поєднанні з epi-, що означає “над”]; отже… не є єпископом той, хто любить верховодити, а не приносити користь».— Августин Гіппонський, «Про місто Боже», кн. XIX, розд. 19