Усі люди незалежно від статі, віку, досвіду, національності тощо проходять через екзистенційну кризу - усвідомлення власного буття та відчуття порожнечі.Нещодавно мені виповнилося 32 роки. Оглядаючись назад, я не розумію, куди ділось попереднє моє життя - ти ніби його жив, в тих днях в момент проживання було життя, ти його усвідомлював, але зараз воно стало як пара, як якась розмита мазня.В сьогоднішньому дні ніби є життя. А вже завтра попередній день перетворюється на пару.Мені ще прожити стільки ж, скільки мені є зараз, і мого батька вже не буде серед живих, я займу його місце, а мої діти займуть моє місце зараз. Але іронія в тому, що наступні 32 роки життя пройдуть ще швидше, аніж попередні 32.Як тут не погодитися з Яковом?Як. 4:14: Ви, котрі не знаєте, що завтра станеться, яке ваше життя? Адже це пара, що на мить з’являється, а потім зникає. Попросив чат гпт візуалізувати моє життя в контексті історії землі. 6000 зернят рису - це десь 150 г - невеличка тарілочка. А 30 зернят мого життя - трохи менше 1 г (десь 0,75 г).А якщо брати у вигляді календаря, де 6000 р = 365 дням. То 30 років - це майже 2 дні. В такій перспективі ці 30 років навіть мають вагу. Все ж таки 2 дні у році - це неабияк відчутно) але це всього 2 дні. Або 4, або максимум 6 днів. Комусь з нас може пощастить тиждень прожити - а це вже 52 частина року.Як би там не було сподіваюсь я спровокував у вас екзистенційну кризу? Сподіваюсь, що так. Бо ось цей мізер, який здається нам чимось великим, відведено нам для того, щоб ми встигли подружитися з Ісусом. Тільки Він може заповнити нашу внутрішню порожнечу.А з Ним є надія прожити цілу вічність. У мене погано з візуалізацією, але думаю це трошки більше за 1 г рису та пару днів в календарі 😉