Мені лінь ставати на табуретку і віщати на своїх ~85 людей і десяток ботів авдиторії очевидні штуки типу "сексуальний харасмент це погано і неприпустимо", але мене спитали, чому я не написав хоч щось, тому давайте про щось інше. Наприклад, про гумор. Гумор — це потужний соціальний інструмент, який часто викорстовується як заміб контролю соціальних динамік. Він, очевидно, нерідко геть не нейтральний. Гумор — це про приналежність до певної групи (над чим/ким ми сміємось разом, що ми в принципі вважаємо смішним). Це також про владну динаміку (над чим/ким я маю право сміятись, щоб мені не дали пизди або не піддали остракізму). Гумор відрізняється від багатьох інших форм комунікації тим, що в ньому базово закладена множинність інтерпретацій. Через це гумор може використовуватись, з одного боку, для промацування меж дозволеного в групі (говориш щось insensitive і дивишся, як пацани відреагують. Якщо тобі говорять: чєл, це не ок, то backtrack, "ну я ж тільки пожартував". Якщо сміються разом з тобою, значить цей меседж є припустимим, і наступного разу той же меседж можна видавати вже всерйоз). З іншого боку — це якраз, в разі потреби, про розхитування меж дозволеного в групі. Якщо захавали вперше, можна продовжувати. Існують дослідження про те, як мамкіни правачкі — і інцели на форумах в інтернетах, і тіпи типу трампа та інших політиків-популістів — використовують гумор і мемчики для того, щоб легітимізувати дискримінацію і навіть насильство щодо певних груп. Якщо хочете більш історичних прикладів, згадайте карикатури про євреїв часів нацистської Німеччини, а також жарти про хохлів, чукч і повільних естонців від самі знаєте кого. Є чудова цитата мого улюбленого Террі Пратчетта, яка часто зринає в англомовних інтернетах, коли хтось починає нити "а чо вже нікому тепер про підарів і чорних пожартувати не можна": “Satire is meant to ridicule power. If you are laughing at people who are hurting, it's not satire, it's bullying.”Якщо тобі дуже треба пожартувати про сіські-піські, підорів, трансів, про що там ще, і тебе задіває, що хтось тобі говорить, що це не ок — спитай себе: чому? Чому саме цей "чорний" (тм) гумор тобі важливіший за почуття людей, з якими ти взаємодієш? Можливо, тому що таким чином ти стверджуєш свою дистанцію від них, що ти-то не такий, ти не з ними? Або тому, що ти стверджуєш свою владу над ними — будьте хорошими зручними підорами, посмійтесь над моїм жартом, всі ж знають, що я-то нормальний, я маю право зайняти зверхню позицію щодо вас, а ви не маєте права почуватись ображеними, інакше це ви якісь не такі "фіялки". Яку функцію в вашій комунікації виконує саме цей вид гумору і чому ви так рветесь захищати своє право на нього? Тому що це не про те, щоб бути смішним — просто смішні люди знаходять, про що пожартувати без того, щоб когось ображати. А якщо ви не можете знайти, про що ще пожартувати без того, щоб когось образити... погані новини: ви насправді не смішні. І сміх ваших друзяшек над вашими некоректними жартами — це теж не від того, що їм справді смішно, а від того, що вони також хочуть сигналізувати свою приналежність до твоєї соціальної групи.І так, жарти про трансів і підарів можуть бути смішними — коли це роблять представники групи. Ніхто не забороняє тобі чорний гумор щодо самого себе чи представників твоєї групи, якщо їм це ок. Це часто непоганий coping механізм. Коли військовий жартує над, наприклад, своєю втраченою кінцівкою або контузією, він, очевидно, має право це робити. Якщо ти його спитав і тобі дозволили також про це жартувати — заєбісь, у вас є спільний соціальний клей і змога нормалізувати для психіки хуйову ситуацію за допомогою того самого чорного гумору. Проте якщо ти почнеш жартувати над рандомною людиною з інвалідністю на вулиці, то, сподіваюсь, ти зрозумієш, чому тебе будуть вважати мудаком.TLDR коли ти жартуєш з позиції влади в широкому сенсі, "це лише жарт" — буквально не аргумент, бо гумор — складний соціальний феномен з купою імплікацій.