#рухомим_рядком Думаю про свій голос, в широкому сенсі - типу, поєднання Персони та Я, форми та суті etc (бо про це сьогодні писали туточки).І це поєднується з роздумами про сприйняття себе загалом: про те, як ми думаємо, що чимось є, коли насправді ми просто уявляємо себе чимось. І як чужі уявлення про нас нас же і формують.От наприклад, я звикла думати, що люблю подорожувати. Якщо мене спитати, що я люблю, десь в списку точно будуть подорожі.Але це уявлення не проходить перевірку фактами. Коли я жила в Україні і мала можливість трошки по ній поїздити, я мало що відвідала. Каньйон в Житомирській області, одна поїздка в гори, декілька поїздок до Львова, Одеси та Кам'янця - ото й усе, за вісім років можливостей.Коли я жила у Франції, то не шукала можливостей подорожувати навіть тоді, коли був на те невеликий кошт.Насправді я люблю сидіти вдома. Або відвідувати парки та ботанічні сади. Бачити прикольну архітектуру. А подорожувати я не дуже люблю. Моя бабуся впевнена, що я люблю буряк і тяжію до естетики в їжі. Я ніколи не думала про себе як про таку людину, але почала думати про себе так, коли почула її думку. Хоча я не дуже багато уваги приділяю буряку та зовнішньому вигляду їжі. А от пожерти смачно люблю, це правда. Зараз, у перерві між побутовими проблемами, екзистенційними кризами та читаннями про йобану русню, я інколи думаю: а що я люблю? Хто я? Про що я? (навчання смм дуже стимулює пошуку відповідей на ці питання абсолютно несподіваним чином)Відповідей не знаю, але мені подобається, з дослідницької точки зору, які все ж таки цікаві бувають тріщини у людей між їхнім сприйняттям та реальністю. Налагоджувати мости між ними - цінна навичка.