sNaked Diary #УкрТґ | Наша психіка це дуже потужний механізм, який захищає нас за будь яку ц...

Наша психіка це дуже потужний механізм, який захищає нас за будь яку ціну.Психологічні захисти - штука дуже реалістична і добре працююча, раз за стільки часу, який нам знадобився, щоб еволюціонувати нам як виду, вони не тільки не зникли, а ще й покращились і розвинулись.Енівей, про захисні механізми, ми можемо поговорити окремо, якщо вам буде цікаво (напишіть, якщо цікаво, щоб я знала). А зараз я б хотіла поговорити про штуку, яка не відноситься до "офіційних" захисних механізмів, але є дуже потужним проявом нашого психічного захисту. І я говорю зараз про таке явище, як "нормалізація".Якщо з нами регулярно відбуваються травмуючі події, то наша психіка починає їх нормалізовувати. Інакше вижити в здоровому глузді при тотальному пиздеці просто неможливо.Насправді, я думаю, що вже багато хто з вас стикнувся з такою нормалізацією: обстріли, відключення, вибухи, сирени... - ми сприймаємо це як щось буденне, нормальне в нашій парадигмі. Хоча явище "нормальним" від того не стає.Але це теж одна з причин, чому жертвам аб'юзу складно піти від кривдника - те, що відбуввється, нормалізується психікою до "та нічо такого, живемо ж". Це одна з причин, чому люди не йдуть з жахливих місць роботи (крім банальних матеріальних причин). Це одна з причин, чому діти не найкращих батьків, часто не бачать в тому, що робили їхні батьки нічого поганого.Тому що якщо бачити, треба зануритись в увесь цей жах і пиздець. А якщо й немає перспективи змінити становище в найближчий час, то існування в такому тотальному кошмарі буде нестерпним.Але коли обставини змінюються, коли травмуюче оточення і травмуючі події залишаються позаду, нормалізація не зникає по клацанню пальців. І навіть через роки, навіть після терапії, ми можемо знаходити в собі звичні патерни поведінки, звичне реагування на пиздець, який стається навколо нас. Звичне "а чо такова, все ж ок".Взагалі, ця тема виплила на моїй особистій терапії (те як я вправно нормалізую те що виробляли мої батьки - окрема неперевершена історія!). А потім я озирнулась навколо, подивилась на те, що ми вважаємо нормальним сьогодні, і зітхнула.Обіймемось, чи що?