Сім юнаків заснули в печері, рятуючись від переслідування за віру.
А прокинулися за два століття. Світ змінився, покоління відійшли в минуле, але Христос залишився Тим Самим.
Ми маємо бачити історію у світлі вічності. Імперії падають, людська слава минає, але Божа правда не зникає разом із ними.
Сьогодні Україна проходить крізь власну темряву. Наші воїни боронять землю, гинуть невинні люди, руйнуються міста, сім'ї чекають своїх рідних. І часом здається, що ця ніч ніколи не закінчиться.
Але християнська надія — не в заплющених очах перед реальністю. Вона в тому, щоб посеред страждання не втратити віри, мужності й людяності.
Ми молимося, щоб Україна вистояла, щоб наші захисники повернулися додому, полонені були визволені, а родини возз'єдналися. Щоб українці могли вільно жити на своїй землі, а жертва тих, хто віддав за неї життя, не була забута.
Сім ефеських отроків нагадують нам: ніч не є вічною, а смерть не має останнього слова.
Ми не знаємо, коли закінчиться ця війна. Але знаємо, за що боремося і на Кого покладаємо надію.
Нехай Господь збереже Україну, укріпить наших воїнів, утішить тих, хто плаче, і дарує нашому народові перемогу.
Бо наша надія — у Христі, Який є Воскресіння і Життя.