Казка закінчується не тоді, коли дочитаний останній розділ.Казка закінчується тоді, коли на неї немає часу.

Коли людина стає настільки зайнятою, настільки дорослою, настільки серйозною, що їй уже не до казки. Коли є час на роботу, гроші, новини, телефон, зустрічі, плани, дедлайни, чужі проблеми, власні проблеми - на все є час. Крім казки. Спочатку казку ставлять у довгий режим очікування. Вона десь пилиться, припадає хламом, мовчить. Іноді про неї згадують. Відкривають - І казка оживає. Вона знову починає вірити у свого героя. Знову чекає. Знову шепоче свої слова, які колись могли змінити життя. Але періоди забуття стають дедалі довшими. Потім казку ставлять на якусь далеку поличку пам'яті. Подалі від гріху. Бо казка небезпечна. Коли її згадують, вона будить совість. Коли її читають, вона змушує ставити незручні запитання. Коли в неї вірять, доводиться щось змінювати. А це вже надто небезпечно для зайнятої людини, тому казку відкладають."Потім". "Колись". "Коли буде час". "Коли стане зручніше."І казка чекає - чекає - чекає. А потім помирає. Одного дня її винесуть на смітник, або віддадуть у макулатуру, або спалять разом з іншими непотрібними паперами. І навіть ніхто не помітить, що згорів цілий світ. Бо казка закінчується не тоді, коли дочитаний останній розділ. Казка закінчується тоді, коли на неї немає часу.Казка закінчилася, бо тобі просто не до неї.