Кожен із нас — творець.Бо ми створені за образом Творця.І якщо в нашому житті зникає творчість, життя поступово перетворюється на механічне існування.Творчість завжди відкриває новий горизонт. Вона розширює межі світу. Хоч трохи, але розширює.Є й інший шлях — хімічний: алкоголь, наркотики, азарт, секс, нескінченна гонитва за новими враженнями.Усе це теж обіцяє «розширити свідомість».Іноді навіть здається, що людина справді побачила щось нове, але найчастіше вона не виходить у вічність.Вона просто тікає від себе. Ми  створені для іншого.Для того, щоб змінювалася не лише  свідомість, а саме її буття.І найсильніше я відчуваю це на Літургії.Коли стою перед Престолом, розрив простору й часу здається звичайною справою.Начебто ти тут.Читаєш сотні імен.Готуєшся до проповіді.Слідкуєш, щоб хор не сфальшивив.І водночас уже не зовсім тут.Бо Літургія — це не втеча від реальності.Це входження в Реальність.У ту саму Таємну вечерю, на Голгофу, у порожній гріб, у Царство Боже, у вічну раду Пресвятої Трійці.Ти залишаєшся собою — і водночас стоїш як ікона Христа.Не тому, що перестав бути грішником.А тому, що Христос входить у твій час і відкриває в ньому вічність.Стояти на межі світів? - звичайна  справа.До зустрічі на Літургії.До зустрічі з Вічністю.