Вознесіння Господнє — це не день, коли Христос "полетів у космос".І не момент прощання Бога зі світом.Вознесіння — це коли людська природа входить у саме серце Божественного життя.Христос возноситься не тому, що Йому треба "повернутися" до Отця. Як Бог Він ніколи не залишав Отця.У Христі возноситься наша людська природа, яку Він прийняв у Втіленні. Тобто у Христі людина вперше входить туди, куди сама ніколи не могла увійти — у славу Пресвятої Трійці.Ми звикли бачити себе чимось дрібним: мішком страхів, бажань, комплексів, гормонів і біології, яка рано чи пізно згниє. Але Вознесіння говорить про інше. Людина покликана не просто бути "хорошою". Не просто моральною. Не просто менш грішною. Людина покликана стати богом за благодаттю. Бог став людиною, щоб людина стала причасником Божества.Саме тому Христос після Воскресіння не "скидає" людське тіло, як непотрібну оболонку. Він навіки бере людську природу у Божественне життя. Нашу плоть. Нашу матерію. Нашу смертність. Наш біль.Вознесіння свідчить, що ми теж можемо увійти в Божу славу.Вознесіння — це не про відсутність Христа. Це про Його нову присутність.Тепер Він більше не локальний проповідник у Палестині. Тепер через Духа Святого Він присутній всюди. У кожній Євхаристії. У кожному акті любові. У кожному русі до Царства.Тому Вознесіння — це не сумне свято "розставання".Це день, коли небо перестало бути закритим.І людина більше не приречена повзати у пилюці власної смертності.Бо у Христі вона вже сидить праворуч Отця.