Розповідь про розслабленого - це не просто історія хвороби і зцілення, а це про людину після гріхопадіння. Розслаблений — це не тільки той, у кого не працюють ноги. Це людина, у якої розслаблена воля, паралізована здатність рухатися до Бога. Людина лежить поруч із водою — поруч із можливістю зцілення, поруч із благодаттю — але не може ввійти. Чому? Бо "не має людини", тому що після гріхопадіння людина втрачає не тільки силу, а й справжнє спілкування. Вона ізольована. Вона замкнена в собі. Вона не може сама піднятися і не має кого впустити в себе. Купальня з п’ятьма притворами — це світ чуттєвості, п’ять відчуттів, у яких людина лежить і чекає руху води. Вода рухається — тобто з’являються моменти благодаті, можливості, заклики. Але людина залишається в стані пасивного очікування:"може щось станеться", "може хтось допоможе". І ось приходить Христос. Він з'являється прямо в серці і каже:"Встань, візьми постіль твою і ходи". Христос повертає людині втрачений центр — її волю. Він не просто зцілює тіло, а відновлює здатність діяти, рухатися, відповідати. А постіль, яку той несе — це те, що раніше його тримало. Тепер він несе це сам. Те, що було твоєю слабкістю, стає тим, над чим ти маєш владу. Це не просто чудо. Це - онтологічне пробудження людини. Ти можеш лежати біля "святих вод" усе життя, але не встати. І тільки коли Бог входить у твою реальність і ти відповідаєш —починається рух. Не від води. Від Слова, від Бога, Який в твоєму серці.