Марія Гаетана Аньєзі з дитинства  мріяла про монастир. Тиша, молитва, Бог. Але в гру вступає класика жанру — патріархальна родина XVIII століття. Жорстокий та авторитарний батько. Жодних монастирів! Їз замужеством вирішуй сама! Діти теж на твій розсуд! Але тільки спробуй мені не вчитися! Не захистиш дисертацію - ти мені не дитина! Ну і що, що в нас ХVIII століття на дворі!? А як мене хвилює, що ти дівчинка? Ось так страшний батьківський гніт: змусив дівчинку стати математиком світового рівня. У 30 років вона пише фундаментальний трактат з диференціального й інтегрального (прости Господи) числення. Настільки серйозний, що папа Бенедикт XIV особисто призначає її професором у Болоньї. Марія стає другою жінкою в історії з науковим ступенем після Лаури Бассі. А потім... помирає батько. Достобіса всі ці наукови ступені і трактати! Жодної математики! Ніколи знов! Богослов’я, служіння, допомога бідним, будинок для літніх людей... Велич людини не в досягненнях та наукових ступенях, а в тому, щоби слухатися серця.