Християнин — не «вічний грішник». Християнин — визволений. Бо є різниця між тим, хто ще тоне в болоті, і тим, кого Христос витягнув на сушу. Так, на ногах лишається бруд, так, можна спіткнутися — але людина вже не раб гріха. Апостол Павло прямо каже: «Нині, коли ви звільнилися від гріха й стали рабами Божими, плід ваш — святість, а кінець — життя вічне» (Рим. 6:22). Це не про гординю, а про свободу. Не про «я безгрішний», а про «я Христовий». І тут важливо: не треба весь час мямлити екзальтоване й лицемірне «я грішник». Христос не вчив нас удавати з себе черв’яків і смакувати власні падіння. Він кликав до свободи. Він дає Духа, який освячує. А то виходить якась дивна духовна мода: замість жити у Христі — ходити й трагічно шепотіти «я грішник, я грішник…». Наче такий собі духовний дрес-код: без цієї фрази не пустять у побожне товариство. Та це не смирення, а така збочена форма гордині. Так, ми ще помиляємось, але всередині нас уже живе сила Божа. Ми не принижені — ми піднесені. Не раби гріха, а діти Отця. Бути християнином — означає належати Христу, а не гріху.