Про контекст, плювок і просвітлення. Проповідь на Неділю про сліпогоСправа завжди не в обставинах. Не в тому, скільки у нас грошей, підписників, ресурсів чи часу. Справа — в контексті. Бо не контент визначає контекст, а контекст визначає наш контент. Або, як казали древні: "Особа визначає природу"І якщо ти християнин — то твій контекст не Instagram, не робота, не оточуючі, не зарплата, навіть не новини з фронту (хоча болить), а Царство Небесне. Це — твоя реальність. Це — твій Силоам. Це — те, що "маже тобі очі", щоби ти нарешті почав бачити. Бо ми сліпі. І поки Христос не плюне на землю і не помаже гряззю нам очі — ми не прозріємо. І тільки тоді наш контент (тобто життя) набуде якості: із незрячих станемо справжніми. Контекст творить людину. Ось уявіть собі: хіккан. Соціофобний, з бородою, в кімнаті з мівіною, трохи схожий на пострадянського спившогося інтелігента. Але якщо його дістати із ракушки й кинути у здоровий контекст — сонце, повітря, нормальні люди, чиста вода, ніяких бургерів. Його починає плющити. Йому важко. Його тріскає по швах. Але якщо він витримає —він починає жити. Контекст змінює навіть скелет хіккана. І ось такою є дія Христа. Бо Царство — діє саме так. Само плює на землю. Само маже нам очі. Само веде. Само коронує. А ми — просто маємо не втратити цю корону, і йти, як би важко не було,— до свого Силоаму. Бо поганий контекст — це завжди страх. І він ще й вміє прикидатися правильним, логічним, виваженим. Він нам каже: "Та посиди ще трохи. Отут. У темряві. З мівіною. В саможалінні". А добрий контекст — це любов, рух і чарівний копняк. Такий, що летиш — але прозріваєш. Тому, парафіяни, давайте чесно. Сліпий сидить у страху. А той, хто бачить — розуміє все навколо. Царство — тут. Воно поруч. Воно вже змастило тобі очі. Тепер — йди. До свого Силоаму. І живи. Бо легко не буде. Але Царство того варте.