Сьогодні на службі читаємо Євангеліє від Іоана 5:1–15 — історію про паралізованого, що 38 років лежав біля купальні Віфезда, чекаючи на чудо. Він був не перший і не останній у нескінченній черзі людського болю. Черга — це завжди про логіку, про договір: хто встиг, того й диво. Черга — це коли спасає система, встигнути, заслужити, довести. Черга - це закон. Але Христос не грає за цими правилами. Він не строїть людей в чергу і не роздає номерки тим, кому необхідна допомога. Він підходить Сам. Він Сам задає таке жахливе і таке бажане питання:"Хочеш бути здоровим?"І в одну мить ламає чергу, скасовує ритуали, минає механізми. Бо благодать не вимагає квитка. Не питає черговості. Вона не нагорода. Вона — дар. Коли вже не лишилось жодних сподівань — приходить Надія. Коли вже немає сил — говорить Той, Чиє слово створює світ:“Досить лежати в черзі! Збирай свої манатки! Іди!"І встає не просто тіло. Встає Людина. Встає віра. Встає життя. Стверджується Царство. Хтось із тих, хто чемно та постійно стоїть в черзі може обурюватися: як так? Це несправедливо! Не по черзі! Не по правилам! Але наш Бог — не чиновник із віконечка “чудеса за записом”. Він — Любов, яка завжди перша. І коли всі двері замкнені — входить Сам. Завжди вчасно. Завжди з благодаттю. Завжди з життям.