Новини м. Обухів [Підслухано] | Дідик Микола Іванович04.09.1968-06.05.2024«Дід» Микола народився у сел...

Дідик Микола Іванович04.09.1968-06.05.2024«Дід» Микола народився у селі Григорівка на Київщині. Закінчив місцеву школу, здобув фах будівельника у Ржищівському професійно-технічному училищі. Працював у колгоспі.Згодом — строкова служба. Афганістан. Досвід, про який він майже не говорив. Він узагалі не любив розповідати про війну. Не носив її напоказ. Просто жив із розумінням: якщо знадобиться — стане в стрій. У 2014 році, коли для країни почався новий етап боротьби, Микола без вагань долучився до захисників. Його фраза рідним була проста й тверда: «Якщо не я, то хто?» Він воював у складі 25-тої окремої повітрянодесантної бригади, пройшов найгарячіші точки АТО/ООС.24 лютого 2022 року знову не залишився осторонь — вступив до 135-го окремого батальйону територіальної оборони 114-ої бригади ТрО. Пізніше продовжив службу у складі 250-го батальйону. Служив у військовій частині А4639. Це була його дорога — без вимог до нагород, без прагнення слави.6 травня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі селища Спірне Бахмутського району Донецької області Микола загинув.Більше року він вважався зниклим безвісти. Родина жила між надією і болем. 5 березня 2025 року під час чергового обміну тілами після ДНК-експертизи його було ідентифіковано.   Похований у рідній землі — в селі Гусачівка.Микола був людиною діла. Золоті руки — це про нього без перебільшення. Міг і їсти зварити, і город посадити, і дім полагодити. Усе робив для родини — дружини, трьох доньок, онуків. Зять і на сьогодні продовжує службу в лавах Збройних Сил України.Він не вимагав медалей. Не шукав слави. Був за чесність і порядок — у словах і вчинках.Такі люди не роблять гучних заяв та коли приходить час — стають між домом і ворогом.Світла пам’ять воїну.Навіки в строю!