Видавництво Уроборос | Мені важко слухати трукрайм-подкасти — для цього потрібно бути максима...

Мені важко слухати трукрайм-подкасти — для цього потрібно бути максимально зосередженою, а моя увага може розсіюватися.Я майже не дивлюся трукрайм-відео — часто-густо вони просто не тримають мене до кінця.Проте сам жанр трукрайму не може не хвилювати.Тому коли я побачила Вбивчих письменників Саші Павлової — пазл склався. Трукрайм + книга + письменники. Ну як тут людині, яка любить книги, пройти повз?І знаєте, це той випадок, коли формат справді спрацьовує.Маленькі ремарки авторки на початку кожної справи додають книзі особистої залученості. І від цього вона тільки виграє. Дуже відчутно, як Саші подобається те, про що вона пише (у плані жанру, звісно).Найбільше у книзі чіпляє те, як під одним словом «вбивця» зібралися абсолютно різні люди — і ти реагуєш на них теж по-різному.Когось відверто зневажаєш.До когось відчуваєш огиду.Чиясь історія викликає сум.А від когось — буквально холоне кров.І ця різність емоцій вражає.Вбивчі письменники — це наче дерево вбивств, де від однієї центральної теми злочину відгалужуються окремі історії кожного вбивці, а від них — ще дрібніші гілки: написані книги.І в цьому дереві кожна історія, як і кожна гілка, — унікальна. Не існує двох однакових.Перед прочитанням книги Саші Павлової я бачила відгуки, у яких писали:❌ «хотілося більше психологічних портретів»❌ «не всі з цих вбивць — справжні письменники, оскільки написали свої книги вже після скоєного»І з цим я не погоджусь.По-перше, авторка на початку книги чесно говорить, що не робитиме глибоких психологічних розборів. І це не мінус — це чітко окреслена рамка. При цьому вона не ігнорує причинно-наслідкові зв’язки, що призвели до скоєння злочину.По-друге, якби кожного вбивцю-письменника розбирали на рівні повноцінного психологічного дослідження — це була б зовсім інша книга. Значно більша і складніша для сприйняття.На сайті видавництва є можливість придбати книгу разом із листівками з фігурантами кожного розділу. Особисто я раджу саме так і зробити. Вони додають атмосфери й роблять досвід знайомства з Вбивчими письменниками повноціннішим — особливо тому, що фотографії злочинців на них надруковані в кольорі, на відміну від тих, що в самій книзі.У результаті Саша Павлова втримала бездоганний баланс: читач дізнається історію, її передумови й наслідки, а також отримує своєрідну комунікацію з авторкою через її власні невеликі роздуми.І все це — у комфортному обсязі, з чорно-білими фотографіями та деталями справ.Кайф. Мені взагалі більше нічого від цієї книги не потрібно було. Саша відкинула всю мішуру, але й не перетворила текст на енциклопедію.Я навіть зловила себе на думці, що не знаю, чи наважилася б сама видати таку книгу, якби вона потрапила до мене в руки.Але видавництво @ouroborosbooks наважилося — і, здається, не прогадало.Наприкінці не залишу вас без довколакнижкової цитати:Вона дуже любила свого малюка, але читати й писати любила більше, тож часто замикалась у кімнаті з книгою або сидячи над черговим рукописом, нехтувала справами, що чекали на неї в реальному світі. Це було настільки пристрасне захоплення, що ніщо не могло змусити її відірватись від нього — ані плач дитини, ані занедбаний будинок, ані голод. Саші Павловій @sashas_reads повага за таку кропітку роботу 💪🏻