Видавництво Уроборос | Якби мені раніше сказали, що я не захочу відриватися від читання істор...

Якби мені раніше сказали, що я не захочу відриватися від читання історії про чиєсь перебування у польській в’язниці, я б не повірила. Проте досвід Ольги Фаль у люблінській тюрмі — це значно більше, ніж розповідь про ізоляцію чи кримінальні обставини. У книзі Імена тих жінок — 17 історій увʼязнених жінок та наглядачок за ними, які перебували під час покарання разом з авторкою. І водночас це не збірка окремих портретів і не автобіографія у чистому вигляді. Фаль вміло балансує між власною історією та голосами інших. Вона не розчиняється в них, але й не «перетягує ковдру» на себе. Кожна історія звучить повноцінно, рівноправно, з повагою до складності людського досвіду. Саме завдяки цьому балансу книга не провалюється в трагедії.На початку чітко прописані тригерні попередження: вбивства, насильство, зокрема сексуальне, торгівля людьми. Здається, я ніколи раніше такого не зустрічала в літературі, але це виявилося дуже помічним. Завдяки цьому читач з перших сторінок розуміє емоційну вагу матеріалу й може свідомо прийняти рішення читати далі. Парадоксально, але саме це робить сприйняття емоційно складної історії спокійнішим: ти готовий майже до всього, про що розповідатиме авторка.Я очікувала, що тематика в’язниці й трукрайму буде важкою, можливо навіть відштовхуючою. Так, ситуація жахлива. Місце — жахливе. Обставини — жахливі. Та книга не зводиться до жаху. Вона не спекулює на темі увʼязнення і не романтизує його. Натомість Фаль пише чесно й уважно до деталей, дозволяючи читачеві побачити не лише злочини, а й людей за ними, якими б вони не були.Імена тих жінок — це історія про свободу і несвободу водночас. Про 24 години на добу в чужій країні, в замкненому просторі, серед жінок, які говорять різними мовами — ніби в сучасній версії Вавилонської вежі. У цьому середовищі авторка знаходить тих, хто стає близьким, і тих, з ким воліла б ніколи не перетинатися. Але всі вони — частина одного досвіду.Щодня наглядачі приходять із величезним молотком і стукають по ґратах, перевіряючи, чи ми не перегризли їх зубами, та щотижня вибирають кілька камер для детального обшуку: на наявність зброї, речовин, щастя чи радості. Проте все ж є у цій книзі особисто для мене одна річ, про яку було тепло, але дуже важко читати кожного разу — про любов і провину перед батьками:На одному з побачень попросила маму написати мені щось. Чи існує красивіший почерк у цьому світі? Жодні попередження про тригери не можуть врятувати від переживань найважливіших та найрідніших — батьків.Окремо хочу відзначити роботу видавництва @ouroborosbooks. Від оформлення до редактури — це приклад високої видавничої якості: зовнішній вигляд книги, текст, структура. Це моя перша книга цього видавництва, але точно не остання. Імена тих жінок — це книга, яка змінює упередження щодо жанру (попри те, що у вʼязниці саме настільки все погано, наскільки ви собі уявляєте), теми й навіть власних читацьких очікувань. Вона складна, але не виснажлива. Вона болісна та неприємна, але не намагається створити сенсацію заради заголовків. Після неї слово «свобода» набуває нових значень.