Сьогодні 24 лютого 2026. Чотири довбані роки. 1462 дні й ночі, коли прості українські роботяги вантажники зварювальники мами з дитячими садками дідусі з городів дівчата з манікюрних хлопці з автосервісів просто взяли і стали хребтом цієї землі сука. Не для орденів не для постів а тому що серце не дозволило інакше.Вони не народилися героями вони були тими хто встав о п’ятій на зміну гнув спину на заводі лагав труби в підвалі по пояс у воді пік хліб для цілого двору. А потім 24 лютого 2022 небо розірвалося і ці прості люди просто пішли. Пішли в тероборону з дідівською двустволкою і матюками пішли варити борщ у казанах на сто бійців під дощем і градом пішли шити маскувальні сітки після 14-годинної зміни пальці в кров очі на мокрому пішли збирати по 20 гривень з останньої пенсії щоб купити акумулятор для дрона пішли тягнути пораненого на собі через поле багнюку кров сльози бо не кину побратима бля ніколи.Бабуся з-під Харкова пекла пиріжки з картоплею і несла їх на блокпост бо хлопці ж голодні як же так синочки. Дядько-тракторист на своєму розваленому МТЗ витягував застряглу БМП під мінометами матюкався на всю округу і кричав витягнемо суки витягнемо. Дівчина-манікюрниця стригла бійців у окопі під дощем потім сама взяла автомат і пішла на ротацію. Вчитель математики став водієм евакуаційного авто і витягував дітей з-під обстрілів шепочучи тримайся малюк тримайся. Слюсар з Житомира зварював буржуйки вдома ночами а потім сам поїхав туди де найгарячіше бо не можу сидіти коли мої там.Вони не кричали я герой вони просто робили день за днем рік за роком без вихідних без я втомився. Вони втомлювалися до смерті плакали в подушку коли ніхто не чув ховали побратимів обіймали їхні холодні руки востаннє а потім вставали витирали сльози рукавом і йшли далі бо знають якщо вони зупиняться все кінець наша земля стане просто величезним цвинтарем.Ці прості роботяги це Україна в її найчистішому найкривавішому найсильнішому вигляді це ті хто тримає фронт мозолями потом розірваним серцем це ті хто в тилу не дає згаснути вогню це ті хто платить найдорожче своїм життям здоров’ям сном спокоєм дітьми які ростуть без тата без мами без обіймів і роблять це тихо без пафосу просто тому що це їхня земля їхні мами їхні діти їхнє все.До мурашок по всьому тілу до такого комка в горлі що дихати не можна до сліз які котяться без зупинки бо стримати вже неможливо. Дякую вам прості українські роботяги дякую за вашу мужність яка не в орденах а в натруджених руках в розбитих долонях в очах що бачили занадто багато дякую за вашу сміливість яка не кричить а мовчки робить неможливе щодня дякую за те що ви не здалися коли все навколо горіло кричало все пропало і хотіло здатися дякую за те що ви ще дихаєте і ще тримаєте стрільбу дякую ЗСУ Нацгвардії СБУ ГУР ССО прикордонникам теробороні медикам саперам усім хто складається з таких самих простих робочих людей як ми.Ви причина чому ми ще можемо дихати вільно ви причина чому наші діти ще сміються ви причина чому ми ще не стали просто сірою плямою на карті ви причина чому я зараз пишу це крізь сльози і відчуваю як серце рветься від болю і гордості одночасно.Низький уклін вам до самої землі до такого болю в грудях що здається зараз розірве. Дякую що ви є дякую що не зламалися дякую що ще стоїте дякую що тримаєте нас усіх на своїх закривавлених натруджених плечах.