Безбар’єрність УЗ - або як поїзд поїхав без пасажира на кріслі колісному ♿️🚆 11 вересня я мав їхати з Крижополя до Києва. Квиток купив заздалегідь, на станцію приїхав приблизно о 01:30, а відправлення було о 01:47. Здавалося б, часу достатньо. Але я пересуваюся на кріслі колісному ♿️, а дорога до вагона була далеко не безбар’єрною. Потяг стояв у Крижополі лише приблизно дві хвилини ⏱️

Для людини, яка біжить платформою без жодних труднощів, це може здаватися достатнім часом. Але для пасажира на кріслі колісному, якому потрібно дістатися до вагона нерівною дорогою та отримати допомогу з посадкою, дві хвилини без реальної допомоги - це фактично неможливо. Ми підійшли до вагона № 2. Провідниця мене бачила. Їй сказали, що мені потрібно сісти до поїзда. Її відповідь була такою: «Чому Ви не сіли, у будь-який вагон?»І за кілька секунд поїзд поїхав 🚆

Без мене. З моїм оплаченим квитком. І з питанням: а де в цій історії обіцяна безбар’єрність? Це не історія про те, що я «запізнився». Я був на станції завчасно, мав чинний квиток, був біля вагона, а працівниця бачила, що перед нею людина на кріслі колісному, якій потрібна допомога. Після цього довелося терміново шукати інший маршрут: їхати до Вапнярки, купувати автобусний квиток, просити незнайомих людей допомагати в дорозі 🙏

Автобус був високим, нормально зафіксуватися не було можливості, і всю дорогу я боявся впасти. Це був не просто дискомфорт. Це був страх. Безбар’єрність - це не красивий хештег і не пункт у презентації. Безбар’єрність - це коли людина може сісти у вже оплачений поїзд. Це коли їй не пояснюють, що вона мала якимось чином потрапити «у будь-який вагон». Це коли працівники допомагають, а не залишають людину на платформі. Я подав претензію до Укрзалізниці. Прошу провести перевірку, зберегти записи камер на станції та дати чесну, мотивовану відповідь. Бо доступність має бути не на словах. А на платформі. Біля дверей вагона. У той момент, коли вона справді потрібна. ♿️❤️