❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️❤️

У своїх менторських програмах ми починаємо не з питання:

«Як мені змінити чоловіка?»

І навіть не з питання:

«Як навчитися говорити “ні”?»

Ми починаємо з діагностики:

Де я зараз? На чиєму місці я живу?

Бо дуже часто жінка формально живе своє життя, але внутрішньо давно перебуває не на своєму місці.

Вона стає мамою для чоловіка:

«Ти поїв?»
«Ти подзвонив?»
«Я тобі нагадувала».
«Давай я сама, бо ти забудеш».

Стає рятівницею для дорослих дітей:

«А як вони без мене?»
«Треба допомогти».
«Я бачу, що вона робить помилку, — мушу втрутитися».

Стає партнеркою для своєї мами:

«Мама сама».
«Я не можу її залишити».
«Якщо їй погано, я не маю права радіти».

Стає відповідальною за емоції чоловіка:

«Чому він сьогодні мовчить?»
«Може, я щось зробила?»
«Треба якось підняти йому настрій».

І поступово жінка опиняється скрізь.

У житті чоловіка.
У житті дітей.
У проблемах батьків.
У настроях близьких.

Тільки не у своєму.

А потім приходить із запитом:

«Чому я так втомилася?»
«Чому чоловік став пасивним?»
«Чому всі звикли, що я все вирішую?»
«Чому я не знаю, чого хочу сама?»

Тому в роботі ми спочатку не біжимо «виправляти життя».

Спочатку дивимося:

Де моє місце?
Яку роль я зараз виконую?
Що я взяла на себе з чужого?
Кому повертаю його відповідальність?
І де в цій системі нарешті з’являюся Я?

Бо можна навчитися красиво говорити про кордони.

Можна сто разів повторювати: «Я обираю себе».

Але якщо всередині Ви досі відповідаєте за настрій чоловіка, рішення дорослих дітей і щастя мами — Ви все ще не у своєму житті.

**Тому перша зміна — не поведінки.

Перша зміна — місця.

А вже з нового місця починаються інші рішення, інші стосунки й інше життя.**