Це фото зроблене 19 лютого 2016 року.Я попросила фотокореспондента зробити кадр.Пожартувала. Усміхнулася.Мені тут 44.Якби ви тоді запитали, як я, -я б відповіла: «Нормально». А всередині було виснаження.Хвора мама.Обмеження.Роздратування.Втома.І безкінечний пошук рішення.Найскладніше було не саме випробування.Найскладніше - неприйняття.Я злилася.Дратувалася.Втомлювалася слухати ті самі історії знову і знову.І потім соромилася своєї злості.Я була хорошою донькою.Але не була спокійною.Той період затягнувся саме через одне —я не хотіла погодитися з реальністю.Я боролася з тим, що вже сталося.І якби не саморозвиток, коучинг, робота з системним мисленням - я не знаю, чи витримала б.Саме тоді я зрозуміла:Криза не руйнує.Вона дорощує.Але проходити її самій дуже важко.Бо всередині ти не бачиш системи.Ти бачиш лише біль.Сьогодні я працюю з жінками, які проживають сімейні та особисті кризи.І бачу одне й те саме:жінка не слабка.Вона просто залишилася наодинці зі складністю.Наставництво - це не про «навчити».Це про:— побачити, де ви застрягли— повернути вас на своє місце— зменшити хаос— пройти складний період без саморуйнуванняЯкщо ви зараз у виснаженні, роздратуванні або внутрішній боротьбі - можливо, вам не потрібно більше терпіння.Можливо, вам потрібна опора.Іноді один правильний супровідекономить роки життя.І я знаю це не з теорії.