Це фото зроблене 19 лютого 2016 року.

Я попросила фотокореспондента зробити кадр. Пожартувала. Усміхнулася. Мені тут 44. Якби ви тоді запитали, як я, -я б відповіла: «Нормально».
А всередині було виснаження. Хвора мама. Обмеження. Роздратування. Втома. І безкінечний пошук рішення. Найскладніше було не саме випробування. Найскладніше - неприйняття. Я злилася. Дратувалася. Втомлювалася слухати ті самі історії знову і знову. І потім соромилася своєї злості. Я була хорошою донькою. Але не була спокійною. Той період затягнувся саме через одне —я не хотіла погодитися з реальністю. Я боролася з тим, що вже сталося. І якби не саморозвиток, коучинг, робота з системним мисленням - я не знаю, чи витримала б. Саме тоді я зрозуміла:Криза не руйнує. Вона дорощує.

Але проходити її самій дуже важко. Бо всередині ти не бачиш системи. Ти бачиш лише біль. Сьогодні я працюю з жінками, які проживають сімейні та особисті кризи. І бачу одне й те саме:жінка не слабка. Вона просто залишилася наодинці зі складністю.Наставництво - це не про «навчити». Це про:— побачити, де ви застрягли— повернути вас на своє місце— зменшити хаос— пройти складний період без саморуйнуванняЯкщо ви зараз у виснаженні, роздратуванні або внутрішній боротьбі - можливо, вам не потрібно більше терпіння. Можливо, вам потрібна опора. Іноді один правильний супровідекономить роки життя. І я знаю це не з теорії.