Сьогодні - чотири роки від дня, коли повномасштабна війна розділила нашу дійсність на «до» і «після». Чотири роки болю. Чотири роки втрат. Чотири роки великої мужності.Наша Дружківка… Колись затишна, мальовнича, приязна - з тихими вулицями, дитячим сміхом і світлом у вікнах.Сьогодні вона поранена. Її будинки посічені уламками, її дороги пам’ятають гуркіт вибухів. Майже суцільна руїна там, де вирувало життя. І болять ці шрами на її тілі, бо це - рани кожного з нас.Та Дружківка - це не лише камінь і бетон. Дружківка - це люди. Це серця, які не здалися. Це руки, що під обстрілами розбирають завали і відновлюють життя. Це очі, в яких - сльози, але й віра. Дух дружківчан не зломити. Нас не зламати.Сьогодні ми схиляємо голови в молитві за всіх безвинно вбитих мешканців. За кожне обірване життя. І передусім - за наших Захисників-дружківчан, які віддали життя, героїчно боронячи свободу і майбутнє нашої держави. Їхня жертва - наш обов’язок пам'ятати та бути гідними.І в цю річницю ми ще раз усвідомлюємо: ми - не окрема точка на мапі болю. Ми - частина великого, незламного народу. Ми - Дружківка. Ми - Донеччина.Ми - Україна. І нас не здолати.Начальник Дружківської військової адміністрації Андрій Панков