.. В мороку присінок, ледве освітлених лямпкою з другого поверху, він цілував її палко й запитливо, вимогливо, нестримно, мов шукаючи в глибині її уст весь вік сподіваної розгадки. І швидко пішов додому, буяючи радістю знайдення. Ніколи не почував він ще такої могутности самопочуття. Земля, здавалось, пливла йому під ногами оксамитовим килимом, і дахи будинків вітали його, як велетенські капелюхи. А в голові, в прекрасній, вільній голові низками, лавами, роями в щасливому захопленні линули всеосяжні думки. Не чекаючи ліфту, хлопець притьмом збіг на шостий поверх, і до кімнати ввійшовши, розчинив вікна в темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу хвилястими брилами скель, позначене вогняними крапками, і простягало йому з пітьми горбів гострі, кам’яні пальці. Він завмер від сласного споглядання цієї величі нової стихії і раптом широким рухом зронив униз зачудований поцілунок... Уривок з Роману "Місто", 19272 лютого 1901 року народився Валеріан Підмогильний, український письменник і один з найвизначніших перекладачів французької літератури з Павлоградщині. Розстріляний в урочищі Сандармох у Карелії разом з іще близько тисяччю діячів української культури до двадцятилітнього ювілею жовтневої революції у 1937 році.