Тільки уважний споглядач помітить відмінності між сучасним і сторічної давнини виглядом цієї етапної для всієї української архітектури споруди. Етапної з декількох причин:- вона маркувала і затвердила свого часу за козацькою традицією всю Слобожанщину – кілька століть поспіль сама ця церква слугувала взірцем і еталоном для цілого регіону;- її тридільна-трибанна структура й гранчасті об’єми без жодних вагань відсилають до нашого вітчизняного споконвічного дерев’яного зодчества;- і водночас відчувається вплив міжкультурного обміну на фронтирі.Багатьох обурює твердження про московську природу зовнішнього декору храму, починаються суперечки і пошуки альтернативних, сумнівних теорій його походження. Втім, від того, що каменярі кінця XVII століття вбачали цікавими певні елементи прикрас у будовах на північному сході й щедро їх позичали немає нічого крамольного. В своїй базі храм був, є і завжди буде символом українського мистецького генія.І, повертаючись до уважного споглядання:- по-перше, добре, що під час реставрації другої половини XX століття були повернуті такі ознаки оборонного храму, як гульбище над першим ярусом і зубчасті фронтони;- по-друге, цікаво помічати, що в часи імперії барокову споруду вирішили опоряджувати готичними добудовами. Нині характерні стрільчасті вікна спостерігаються лише на фасадах трапезної, але бачимо, що раніше зі сходу собору був присутній цілий готичний притвор. Також, більш глибоко ознайомившись з історією цієї пам’ятки, дуже хочеться віддати шану її багатолітньому дослідникові, видатному українському хранителеві національної спадщини, Стефанові Таранушенку. Без нього це була б зовсім інша, геть осиротіла Україна.Й ще, коли пишеш про Харків сьогодні, дуже щемить. Повсякчас йдеться і про сподівання на те, що будівлі стоятимуть, і, головне, що ті, для кого вони зведені – власне, харків’яни – будуть захищені й в безпеці (за матеріалами FB-спільноти Українське бароко)