Ослінчик візьме, компоту, в пригорщу аличуІ підпирає мужицькими плечима старий пліт.Дідові рідко було до сміху, рідко до плачу,Аж тепер на старості оглянувся дід на світ.Хтось кивне йому «добрий вечір» і далі йде,Аж поки не стане цяткою десь у кінці вулиці.Дід не зводить свій погляд із пишних дерев,Що гіллям одне до одного туляться-туляться.Ненатулився за вік. Ненагорнувся. Одинак.Горне ціп'ятко, гладить кота, обіймає собаку,Цьомає морду кролячу, як той розпашілий юнак,Старий же, як світ, а любові спраглий однаково.Дивиться в небо: хмарка на хмару не схожа!До сонця кривиться, ловить носом проміння.Добрий вечір, діду, – гукає звіддаля перехожий.Старий усміхається, є ще в старого жевріння.Ходи-но сюди, – каже, – покажу тобі пташку!І той чоловік перехожий йде, старий бо кличе.Вдає, що не бачив таку пернату, йому не важко,А дідові радість. А дідові усмішка на обличчі.Перехожий піде, а дід спомина, як звався.Згадує-згадує, ну звучало ж ім'я в розмові!Махне рукою, дідько з ім'ям, важливіший спогад зостався– Кілька хвилин уваги. Кілька хвилин любові.Мирослава МАЛИК