Дуже сильно демотивує й стимулює до виїзду за межі рідної країни недолугість й абсолютна байдужість (безініціативність) бюрократичного апарату. «Все пох…», «Якось воно буде» і «Все буде добре» – класичні маркети мислення сучасного держслужбовця. Їм пиши – не пиши, пропонуй – не пропонуй, нічого не змінюється. Пох…. та ІБД (імітація бурхливої діяльності) були є і будуть надалі основними фундаментальними принципами діяльності української влади. Більше року тому ми закликали, просили, попереджали, пропонували допомогу з релокацією ключових унікальних підприємств подалі від кордону з агресором та лінії фронту. «Ви що, не вірите в українську перемогу?», «Ми – армія наступу! Ми не будемо тікати на власній землі», «Припиніть мислити, як зрадники і панікери!» – намагалися нами маніпулювати пристосуванці-кар’єристи, які й досі бояться сказати правду своєму вищому керівництву. А щось є у вас крім лозунгів, гасел та істеричної злочинної пропаганди? Можливо з’явилася здатність аналізувати й критично мислити, або хоча б взяти відповідальність за кожне слово та вчинок? Криками про Бандеру та волелюбну націю війну не виграти. Крім балаканини й замилювання очей власному народу, варто ще й припинити красти, не брехати й почати дбати про майбутнє, думаючи на 3, 5, 10 років вперед. Створювати передумови для стійкості й не втрати державності за 5-10 років. От, наприклад, що досі роблять стратегічні підприємства на території Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Херсонської та Миколаївської областей? Чи ви чекаєте поки вартість нерухомості зросте утричі у західних регіонах? Чого бідне? Бо дурне. А чого дурне? Бо бідне…