ПОЛЬЩА, УГОРЩИНА, США - чому Україна приречена бути інструментом у передвиборчій боротьбі інших країнСьогодні міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорський інтенсивно робить контент в Києві та викладає його у свої соціальні мережі. То зніметься на фоні таблички ОПУ, то на фоні "Шахеда", який стоїть на Михайлівській площі серед побитого російського залізяччя.Ми, звісно, абсолютно щиро дякуємо йому за підтримку. Але, ця підтримка не означає, що на ній не можна заробити політичних очок.Так сталося, що Україна є не тільки геополітичним гравцем (не зі своєї волі, а через війну), але й генератором сенсів для зовнішніх гравців. Так сталося, що старі імперії - США, Китай, Росія - майже повністю вичерпали свої старі експансивні сенси. А США ще й методично докладало зусиль для перетворення України на інструмент своєї внутрішньополітичної адженди. Пам'ятаєте махач навколо компанії Burisma та "книгу чорної бухгалтерії", яка запроторила Пола Манафорта за грати і перетворила Дональда Трампа на ідейного ворога України та Зеленського?Через ці та багато інших факторів різні політичні актори старого і нового світу використовують образ України та сенси, які вона створює, щоб отримувати електоральні перспективи.Природньо, що їх політичні опоненти так само використовують природній спротив цьому процесу проти тих, хто тримає Україну як знамено в своїх руках.Таким чином, Україна - це, такий собі, "новий ЛГБТ", чи "новий легалайз"... Тобто, якесь ультраполітичне питання у якого немає нейтральних емоцій, а є безкінечна війна "гостроконечників" і "тупоконечників".Справа в тому, що всередині Польщі йде такий самий ідеологічний махач, як і США чи Угорщині. Президент Кароль Навроцький, який стоїть на "правих поглядах", ненавидить прем'єра Туска. Сікорський, фактично, так само є об'єктом ненависті для тих, хто підтримує Навроцького. Ще одним об'єктом ненависті є Брюссель і все, що він собою являє.В цій ненависті до Брюсселя єдині і Орбан, і Навроцький, і інші праві партії. Водночас, майже синхронний візит Каллас та Сікорського до Києва символізує те, що цей табір якраз робить ставку на духовне лідерство України.І це дуже цікавий парадокс, бо Україна має здебільшого праві погляди, в контексті таких питань як ЛГБТ, лігалайз і т.д.Коротше...Ми, звичайно, любимо Сікорського за те, що він підтримує нас.Ми хочемо, щоб Мадяр переміг 12 квітня.Ми бажаємо Трампу невдачі на мідтермз цією осінню.Але, пора вже прийняти той факт, що ми, фактично, змушені постійно ставати на чиюсь сторону в політичних конфліктах інших країн, які до нас жодним чином не стосуються. А глобальна політика так не робиться. Ми не можемо залежати від того, чия партія переможе на наступних виборах в країні, яка контролює видачу нам 90-ярдного кредиту, без якого ми тупо загнемося.І це дуже важка рефлексія про те, наскільки важливо вилазити з коротеньких штанців і мислити глобально та рефлексивно.Не про те - хто "наш", а хто "не наш". А про те, як отримувати свої преференції при будь-яких розкладах.