Почуваюсь, як це крісло. У всіх перемирʼя на вухах, обіцянки близької перемоги на будь-яких умовах.А у нас - цілодобові штурми.Вони теж читають новини і розуміють настрої населення.Вони бачать, як стоять наші збори.А ми так само засинаємо навічно в землі, яку скоро топтатиме брудними кірзаками ворог, поки про списаних війною нас забуватиме вдячний народ.Сьогодні оплатила ремонт трактора, мавіків, антени, ретранслятори і модернізацію.Так, не ті витрати, які гарно виглядають у звітах.Але на це в мене пішло 20 моїх щомісячних цивільних зарплат.От так от.Коштів на банці залишились копійки, а хлопці щодня просять дрони, ремонт, антени, ретранслятори…ворог не спить.А мені вже хочеться заснути.Бо завтра я не знаю, що відповім хлопцям, які по кілька діб не сплять.Бо штурми не припиняються.Війна відрізняється від тієї, що була 3 роки тому.Зараз дуже страшно воювати.І дуже важко.Дуже важко.Бо що б не було в новинах - сьогодні і завтра нам ще треба стояти.Якщо пощастить. Ви - моє «пощастить».І сотень моїх побратимів.