«На початку лютого 2022 року я зрозумів, що велика війна неминуча, тому зібрав тривожний рюкзак. 23 лютого я святкував свій день народження, а вже наступного дня моє життя докорінно змінилось.Коли вранці 24 лютого по всій Україні літали ворожі ракети, я був до цього готовий. Рідні і близькі виїхали в село, неподалік Білої Церкви, а я пішов до військкомату. Це був дуже важкий і тривожний момент для всієї моєї родини. Я не міг лишитись осторонь, адже я українець, я патріот своєї країни, іншого варіанту, окрім як захищати свою рідну землю я не розглядав. В той важкий час кожен мусив на ділі доводити свої переконання.Так я добровільно опинився у війську. В якості піхотинця мені довелось побувати на декількох гарячих напрямках, зокрема бахмутському та луганському. У червні 2024-го я потрапив до 72-ї бригади імені Чорних Запорожців, котра запекло обороняла Вугледар. Особливо мені запам'ятались дуже складні бої за Водяне, село неподалік Вугледару.Під час своєї служби я багато разів стояв у бою пліч-о-пліч із такими ж самими добровольцями як я. Ці люди мають особливий характер, адже вони з власної волі пішли воювати проти сильного ворога. Це люди, які, не дивлячись на відсутність зброї, набоїв чи спорядження, стали до бою. Саме вони пішли на захист своєї країни, коли вона цього потребувала, хоча навіть і не кликала їх. Вони чітко розуміли, що вони можуть втратити здоров'я та найцінніше, що в них є – це їхнє життя. Вони не чекали закликів, а мовчки взяли зброю до рук, аби дати відсіч тій нечисті, яка лізе на нашу землю».(с) «Псих»💀72-га Окрема механізована бригада ім. Чорних Запорожців.