Чи чули щось про фільм «Останній Прометей Донбасу»? Чи знаєте ви де знаходиться Курахове? Чи знаєте чи окуповане чи ні?Впевнений, що більшість тих, хто прочитає цю публікацію знають відповіді на питання. З чим я можу вас «привітати» - значить ви знаходитесь в бульбашці тих, хто ще слідкує та живе війною, хто у війську або для війська, тих кого я називаю небайдужими. А чому «привітати»? Так це тому, що з кожним роком нас все стає все менше – хто вигорає, хто гине на фронті і в тилу, кого зпалює зсередини зневіра і хвороби від нервів, та і це зрозуміло – важко тримати кукуху коли бачиш, що більшість і далі живе життя роблячи вигляд, що війна їх не стосується.Саме ці думки переслідували під час перегляду стрічки «Останній Прометей Донбасу», коли крім нас з Ольгою в залі було ще 4 людини. Так можна списати, що це пообідній час, але і показ єдиний на день, та і таку ж картину я спостерігаю на показах навколовійськових фільмів – в залах заледве набирається десяток глядачів.Я вже не вірю, що моя бульбашка збільшиться – тих, хто живе війною все менше, а ті кому похуй не запросять у свою – для чого їм це сумне, причемлене яке при кожній нагоді нагадає яка ціна платиться за наше сьогодні і завтра.Висновків не буде. Лише нагадування, як написав загиблий Воїн Максим Кривцов - «Війна це імена», імена тих, хто бореться і величезне дякую тим, хто знаходить в собі сили боротись і допомагати тим, хто тримає небо над усіми нами.