Тимчасова наречена А я все дивилася на Макса. Як же він… Змінився. Адже я пам’ятаю його зовсім іншим. Рвався кудись уперед, ніколи не озирався.Пам’ятаю, ми з ним навіть гуляли разом. Не зовсім удвох — із нами була ще моя подруга, бо самій мені було шалено страшно гуляти з хлопчиком, який подобався. Ми сиділи на лавочці в парку і весело розмовляли. Про що? Начебто нічого важливого й не було.А потім переписувалися, переписувалися, переписувалися. Мені тоді здавалося, що годинами. Очі Макса завжди були спрямовані вгору — до неба, до мрій, до повітряних замків. А я тільки й могла, що дивитися на нього із закоханими очима.Що ж, багато води з того часу спливло.Зараз він сидів за столом, опершись головою об руку. Пальцями повільно водив уздовж підборіддя, очима зосередився кудись у бік Алевтини Львівни, але дивився ніби крізь неї. Думав. Я теж думала, але навряд чи про те саме, що крутилося в голові в Макса.Бо я думала про минулого його. Читати вже зараз: https://booknet.ua/book/timchasova-narechena-b448939