#mlnk | Думка про виставу «Наталка Полтавка»Це текстова версія відгуку, який м...

Думка про виставу «Наталка Полтавка»Це текстова версія відгуку, який можна побачити за росиланням вище.Що об'єднує Миколу Лисенка, штучний інтелект і Франківський драмтеатр? Як зрозуміло з теми — це постановка Ростислава Держипільського «Наталка Полтавка». Але як саме вони поєдналися і як туди вліз Джейсон Мамоа? Сідайте зручніше, зараз розкажу.Цей відгук вже трохи настояний, тому не можна далі його затримувати, тож починаймо.Трохи контексту«Наталка Полтавка» — це перший драматичний твір живою українською мовою. Не дивно, що її автором є Іван Котляревський, який написав «Енеїду» — нагадаю, це загалом перший літературний твір живою українською. Отже, закінчив Іван Петрович "Енеїду" і такий: «що би то ще видати?».Насправді, історія не далека від жарту, бо Котляревський працював директором театру в Полтаві і захотів мати у репертуарі п'єси українською. На той момент таких не існувало, тому довелось вирішувати питання самостійно. А через 70 років Микола Лисенко пише оперу на основі п'єси Котляревського.Тепер перенесімось на 21 рік вперед у 1910 рік. Тоді в Станиславові (нині Івано-Франківськ) створено «Український народний театр імені Івана Тобілевича». Першою прем'єрою цього театру вже за кілька місяців від створення стала «Наталка Полтавка».Найцікавіше, що ця інформація розкрилась минулого літа, саме тоді коли Франківський драмтеатр готував свою версію цієї вистави. Дивовижний збіг, про який розповів перед початком Ростислав Держипільський — директор театру і режисер обговорюваної пʼєси.ВраженняМи в залі, нам розказали історію, налаштували на перегляд — і вже на початку глядачам дають зрозуміти, який настрій їх чекає. Це мюзикл, але я би навіть сказав рок-опера. На аванс-сцену виходить франківський Джейсон Момоа з електрогітарою і видає шикарне соло. До речі, у виставі беруть участь актори і музиканти драмтеатру, що ще раз підтверджує — не столицею єдиною, можна робити круті і якісні речі навіть у невеликих містах чи навіть селах. Провінційність лише у голові. Не соромтесь і не лінуйтесь творити у рідних краях.Мені дуже сподобалось, що це не було чергування співу з акторською грою, а все було дуже майстерно переплетено. Цілу виставу мене тримали міцно і я кілька разів ловив себе на тому, що в захопленні починаю нахилятись вперед і роззявляти рота. Поза сумнівом, свою роль зіграв мій голод до класного класичного року, якого останнім часом бракує — і не знаю, як таке оформлення смакуватиме шанувальникам інших стилів, але!Я згадував про Лисенка — то це звучить саме його музика. От тільки команда театру змогла вправно її вдягнути в косуху. Наскільки мені відомо, для цього задіювали штучний інтелект і кілька людей спільно створювали це нове аранжування.Розкажу про один цікавий момент. Коли Наталка все ж погоджується вийти за Возного, то її чепурять і запаковують у пластикову плівку, як ляльку. Чудова візуальна метафора до стану героїні.А ще мене повеселив момент, який зчитався мною як омаж до серіалу «Друзі» — та серія, де Джої збрехав у резюме, що вміє танцювати. Ці характерні бродвейські рухи роками. Навіть якщо режисер чи хореограф тут казали не про це — не забороняйте мені так думати.Ну і варто би було розказати про мінуси. Тут мій кум Ромко вже буде підсміюватись, бо я не маю що сказати. Може, в мене такий характер, може, упереджене ставлення до прекрасного франківського драмтеатру — не знаю. Може, і все разом, і не тільки це. Але я чесно отримав величезне задоволення. Після вистави я підійшов до режисера Ростислава Держипільського і сказав, що цей мюзикл ввійшов у топ 3 моїх улюблених — інші два це оригінальний «Нотр-Дам де Парі» і «Привид опери». Щоправда, він з недовірою перепитав, на яких ще мюзиклах я був, що примусило мене виправдовуватись, бо це єдиний, який я бачив наживо. Але не думаю, що це применшує моє враження чи цінність франківської «Полтавки».