Фейсбуком розходиться хороше пояснення Володимира Єрмоленка про те, що не так з комунікацією «хороших росіян», на прикладі колонки Юлії Навальної для The Economist.Нам, можливо, й очевидне, але корисне для комунікації з іноземцями.Сам пост невеликий, але винесу сюди дві ключові цитати:🗣«..."стратегія", яку очікує Навальная, має бути стратегією на "після-путіна". Ось це її найбільше хвилює: що буде "після-путіна". Але я так і не зрозумів, як вона хоче досягти точки "після-путіна"в її фантазії, напевно, це має бути якийсь чарівний пірует і стрибок у майбутнє. а насправді відповідь є, просто вона її не озвучує. А відповідь російської опозиції на це питання така: "ми нічого не можемо зробити, щоб вийти в точку "після-путіна". Треба чекати. Почекаємо трохи - а поки не треба ненавидіти всіх росіяндля нас кожен день такого "чекання" - це нові й нові життя, які полетіли на небо. Але оскільки вони відчувають себе безсилими, вони і знімають з себе відповідальність за це»🗣«але мені здається, ключове питання, яке ми маємо ставити нашим західним друзям щодо російської опозиції має бути інше. Не про минуле, а про майбутнє. А саме: як "російська опозиція/еміграція" може нам допомогти перемогти у війні? І чи може взагалі? приносить вона тут користь чи шкоду?і це ключове питання, бо ставлячи питання про "після-путіна", російська опозиція/еміграція потрапляє на добре підготовлений грунт європейського мислення про "після-війни" і "після-історії". Звідси всі ці нескінченні конференції про "відбудову", які мило ігнорують ключове питання - а як до цього стану "після-війни" (і дуже бажано перемоги) дійти?»