Настали такі часи, що меми про абсурдність цього світу западають в серденько вже не тільки українцям: що відбувається? чому міжнародне право не діє? коли промови політиків почали перетворюватись на невдалий стендап? Якщо в спробі розібратись із цими питаннями і політичною ситуацією загалом ви ще й фіксуєте кризу експертності — вітаю, ви «дитя цієї епохи» і цілком точно відчули напрямок, яким ми торуємо шлях у майбутнє. Священна влада авторитету померла (помирала довго — кілька століть) і навряд чи в старому вигляді відновиться, але ми ще довго бачитимемо спроби її воскресити різними езотеричними методами. У 42 р. до н. е. Сенат офіційно визнав Цезаря богом (Divus Iulius), а вже імператора Августа називають спасителем (σωτῆρα) та джерелом євангелія (εὐαγγελίων — благих вістей). Чи не так себе позиціонують і зараз великі гравці на сучасній арені?Власне, першу частину цієї тези обґрунтовує Ганна Арендт у своєму есеї 1954 року What is Authority? Ця філософиня надзвичайно фахово зналась на Античності, на витоках філософування західного світу, тому, коли вона апелює до, здавалось би, знайомих нам понять — «зло», «влада», «сила», «насильство», «свобода», «авторитет», «минуле», — ми ніби перечитуємо словник сучасного політичного дискурсу, але в оригіналі, без нашарувань ідеологічного пилу та сучасних маніпуляцій. Написала трохи власних роздумів для «Сенсор Медіа» з нагоди 120-ліття з дня народження Ганни Арендт. Почитати продовження можна тут)