Коли пиво варили разом із духами - ніссе, ветте, троль, домовик.Коли традиція живе довго, передається з покоління в покоління і при цьому не спирається на наукове розуміння процесів, вона неминуче обростає містикою. До ремесла вплітаються вірування, народні прикмети й, звісно, забобони.У книзі Historical Brewing Techniques є окремий розділ, який так і називається — «Забобони». У ньому зібрано численні приклади пивоварських вірувань, поширених у скандинавських і балтійських країнах. Багато з них дивовижно схожі між собою, навіть попри відстані й мовні відмінності.Ці забобони стосуються як самого факту варіння пива, так і окремих, особливо «небезпечних» етапів процесу — насамперед додавання дріжджів.Головними винуватцями невдалого або скислого пива вважалися, звісно, не бактерії чи дика мікрофлора, а різноманітні духи й міфічні істоти: ніссе, веттери, тролі, домові духи. Вважалося, що вони надзвичайно полюбляють свіжозварене пиво — настільки, що можуть або вкрасти його, або просто зіпсувати з заздрості чи задля шкоди. Саме тому броварі намагалися обдурити, налякати або вигнати цих невидимих «шкідників».Перш за все потрібно було приховати сам факт варіння, аби духи не здогадалися, що відбувається. Під час збору ялівцю його могли називати зовсім іншою назвою. Слова «варити», «кипіти», «затирати» заборонялося вимовляти вголос — їх замінювали нейтральними або двозначними словами, наприклад «грати». Це були не поради, а суворі правила. Збереглися історії про те, як запрошені броварі кидали варку й ішли геть, якщо хтось із присутніх уголос казав: «тепер воно кипить». Цікаво, що і в українській мові слово «грати» здавна використовували для опису бродіння — найчастіше у виноробстві: «вино грає».Другим критичним моментом було додавання дріжджів. Це вважалося найвідповідальнішим і водночас найменш контрольованим етапом. Дріжджі сушили, зберігали в нестерильних умовах, передавали з рук у руки — про «чисті штами» тоді, звісно, не йшлося. Народна уява пояснювала невдачі втручанням духів, які чатували біля діжки. Щоб їх налякати, під час внесення дріжджів потрібно було голосно крикнути спеціальну фразу — наприклад, gjærkauk(«дріжджовий крик», або yeast scream).Третім способом взаємодії з потойбічним світом було задобрювання. Частину звареного пива навмисно виливали — віддавали духам. Найчастіше це був «дух, що живе в печі, каміні або пічці». Практика залишати їжу або напій хатнім духам добре знайома і в нашій культурі — вона дожила до XX століття, а подекуди й донині.Усі ці забобони сьогодні можуть виглядати кумедно, але насправді вони були способом осмислити складний і непередбачуваний процес, у якому результат залежав від безлічі невидимих факторів.А чи чули ви про подібні пивоварські або господарські забобони у своїй місцевості?#традиційнийбровар #фольклор #етнографія #пивоваріння #історія #домашнєпивоваріння #броварство