Київ нікуди не виїде і кияни нікуди не дінуться.Цього на російських болотах не зрозуміли ще?Ми просто всі тут прикріплені за однією районною поліклінікою.Та і не хочем лишати самого Віталія Володимировича. Ми тут навчилися жити між "прильотом" і кавою.Ми тримаємо місто на подовжувачах і впертості.На донатах, генераторах і жартах нижче плінтуса.У нас замість паніки - меми.І тривожні рюкзаки з характером.Київ не герой з кіно -він просто не вміє здаватися.Тут навіть людські тіні ходять упевнено.Київ не плаче вголос.Йому ніколи.Тут плач відкладають «на потім»,як життя, як сон, як нормальність.У нас діти вміють бігти в укриття швидше,ніж колись бігли на гойдалки.А дорослі навчилися усміхатись так,щоб ніхто не побачив,як всередині щось ламається.Ми ходимо між уламками й кав’ярнями.Збираємо місто по шматках, як пазлНаші ліки - це сміх у черзі за хлібом.І коли вимикають світло - ми починаємо світитися самі.Ми не питаємо, коли це скінчиться.Ми питаємо, де сьогодні зустрінемось.Бо Київ - це не місто на карті.Це щось набагато ціннісніше. Київ стояв ще коли на місці москви жаби квакали.Прадавнє місто людей зі сталевими нервами.Графіки ракетних обстрілів стали точнішими за графіки включення світла. А хтось вже складав графіки "вечірок нескорених" по ЖК? Поділіться пліз!І коли знову хтось скаже:«Вам уже час зламатися»,Київ просто заварить каву,поправить корону з багатоповерхівокІ з гордістю посміхнетьмя російській темряві.Бо Київ - це місто, яке пережило всіх,хто приходив його знищити.І переживе ще.А Весна прийде. Вона завжди приходить.Ми всі тут ще ніколи так сильно не чекали цієї Весни.