І тут важливо не зробити рівно ту саму маніпуляцію, тільки в інший бік. Ембріон, звісно, існує, він розвивається надзвичайно швидко, закладаються органи та частини тіла, змінюється його форма, і ніхто на повному серьозі не стверджує, що до дев'ятого тижня вагітності всередині матки знаходиться просто слизовий пудинг. Але між твердженням «ембріон розвивається» і картинкою маленької дитини з пропорційною головою, руками, ногами та пальчиками є величезна відстань, яку в суспільній уяві давно навчилися долати одним рухом олівця, збільшивши об'єкт у десятки разів і забувши покласти поруч ту саму кляту лінійку.

Бо ця картинка взялася не з повітря. Антиабортний рух дуже давно зрозумів річ, яку прекрасно знають рекламники, політики та власники таблоїдів: людина може забути десять цифр, три дослідження та пояснення ембріолога, але вона чудово запам'ятає одне зображення. Тому фотографії плодів пізніших термінів роками використовувалися у кампаніях проти абортів так, що глядачеві далеко не завжди було зрозуміло, на якому саме терміні вони зроблені, моделі ембріонів показувалися без інтуїтивно зрозумілого масштабу, а медичні ілюстрації раннього розвитку збільшували ембріон настільки, щоб можна було роздивитися структури, які інакше просто не побачиш, після чого наш мозок робив дуже простий висновок: якщо я бачу це таким великим, значить воно приблизно таке велике.

Однією з найвідоміших віх цієї історії став фільм The Silent Scream, випущений у США 1984 року, де ультразвукове зображення аборту подавалося як історія плода, який нібито усвідомлює небезпеку, відчуває біль і намагається уникнути інструментів лікаря. Фільм став надзвичайно потужним інструментом антиабортного руху не тому, що пересічний глядач міг самостійно інтерпретувати нечітке ультразвукове зображення, а саме тому, що йому одразу розповідали, що він на ньому бачить. І щойно аморфній плямі на екрані дали сюжет, намір, страх і голос, що кричить, сперечатися доводилося вже не з медичною інтерпретацією, а з історією про маленьку людину, яка бореться за життя. А історії, чорт забирай, набагато липкіші за гістологію.

Згодом до цього додалася ціла візуальна культура вагітності, яка сама по собі не має нічого поганого: застосунки показують, як зараз виглядає майбутня дитина, сайти порівнюють її розмір із маковим зернятком, виноградиною чи полуницею, майбутні батьки отримують красиві тривимірні реконструкції, медичні атласи демонструють розвиток у величезному збільшенні, тому що інакше його неможливо вивчати. Проблема починається там, де збільшена навчальна ілюстрація перестає сприйматися як збільшена навчальна ілюстрація і поселяється в голові як фотографія реальності.

Наприклад, значна більшість абортів у США відбувається саме на ранніх термінах, приблизно дві третини припадають на перші вісім тижнів, а близько восьми з десяти відбуваються до десятого тижня вагітності. Тобто абсолютна більшість американських абортів зовсім не схожа на той образ, який десятиліттями використовують на плакатах, у соціальній рекламі та політичних кампаніях, і саме тому фотографії MYA Network справляють такий дивний ефект: люди дивляться на невелику кількість білуватої напівпрозорої тканини в чашці Петрі й запитують, де решта.

А решта, яку вони очікують побачити, насправді існує виключно в їхній уяві, це банально картинка в голові.

І це, мабуть, найцікавіше в усьому проєкті, тому що реакція на ці фотографії дуже швидко перестала бути дискусією про медицину. Частина людей почала звинувачувати MYA Network у брехні саме тому, що побачене суперечило тому, що вони «точно знали» про аборт, хоча це знання часто походило не з ембріології, патології чи власного досвіду, а з десятиліть повторення одних і тих самих образів. Коли людина багато років бачила на плакатах маленькі долоньки, профіль носа та крихітні ступні, а потім лікарка показує їй чашку з кількома сантиметрами тканини, психологічно набагато простіше вирішити, що лікарка щось приховала, ніж припустити, що картинка, на якій будувалося твоє уявлення про аборт, могла бути створена саме для того, щоб ти відчув певну емоцію.

Але ж достовірна інформація про аборт не зобов'язує людину підтримувати аборти. Можна побачити ці фотографії, прекрасно розуміти реальні розміри та стадії розвитку ембріона і все одно вважати переривання вагітності морально неприйнятним, бо моральні переконання взагалі не видаються разом із підручником ембріології. Але якщо ми вже збираємося сперечатися про право жінки перервати вагітність, ухвалювати закони, виходити на демонстрації, голосувати за політиків і тим більше змушувати іншу людину продовжувати вагітність проти її волі, то було б непогано хоча б сперечатися з реальною біологією, а не з істотою розміром у кілька міліметрів, яку хтось збільшив до розміру немовляти й дуже вчасно забув намалювати поруч лінійку.

Мабуть, тому Issue of Tissue так сильно дратує людей, хоча в самих фотографіях немає практично нічого драматичного. Чашка Петрі, тканина, цифри на лінійці. Уся драма знаходиться не в чашці, а в голові людини, яка вперше бачить різницю між тим, що їй десятиліттями показували, і тим, що насправді лежить перед лікаркою після раннього аборту.

Право на достовірну інформацію без маніпуляції образами не означає права на зручну для тебе відповідь, воно означає лише можливість побачити предмет суперечки таким, яким він є, а вже потім вирішувати, що ти про нього думаєш.