Зіпсую вам зараз один із головних символів жіночності.

Підбори, ця квінтесенція жіночого, ця обовʼязкова деталь дорослої спокусливої жінки, ця штука, яку вдягає дівчинка як перепустку в світ жінок – насправді чоловічий військовий винахід. Тож коли ви дізнаєтеся, як саме вони перейшли від чоловіків до нас та що при цьому з нами роблять, у вас, можливо, як і в мене свого часу, нога більше не підніметься аби взути цю красу.

Підбори придумали перські вершники приблизно в десятому столітті аби каблук впевнено вперся в стремено, нога не ковзала, а вершник міг підвестися в сідлі та стріляти з лука, не втрачаючи рівноваги. Тобто від самого початку підбори це про стійкість, про контроль, про чоловіка на коні над усіма іншими.

В кінці шістнадцятого століття перські військові посли привезли цю моду до європейських дворів, і європейська аристократія вчепилася в неї миттєво, бо підбори робили рівно те, що треба було будь-якій аристократії: підіймали над натовпом, відчутно додавали зросту, псували ходу настільки аби ставало очевидно, що ця людина не працює в полі, її носять в кареті. Чим вищі та незручніші підбори, тим зрозуміліше, що ти можеш дозволити собі бути незручним. Привілеї досі люблять демонструвати себе через непрактичність.

Апофеозом цього був Людовік Чотирнадцятий, Король-Сонце, чоловік зростом метр шістдесят три, який компенсував це червоними підборами та у сімдесятих роках сімнадцятого століття видав едикт: червоні підбори має право носити тільки наближений до двору. Тобто достатньо було глянути людині на ноги, щоб зрозуміти, у фаворі вона чи ні.

Через триста років Крістіан Лубутен зробить червону підошву символом жіночої розкоші, замкнувши коло, і мало хто згадає, що починалося все з чоловіка, який боявся здатися низеньким.

Парадокс в тому, що коли підбори були чоловічими, вони означали владу, значущість, право дивитися згори вниз, але щойно підбори остаточно перекочували в жіночий гардероб, з ними сталася дивовижна річ.