Я не хочу зараз розмножуватися з багатьох причин, але в юності ця причина була одна: я боялася стати своєю матір'ю. Десь в той період і народилася ідея прийомного батьківства з багатьох причин, одна з яких як ви напевно здогадалися – не бути генетично спорідненими зі своїми дітьми і таким чином не стати своєю матір'ю. Я роками носила це як рішення дорослої відповідальної людини, яка не хоче калічити нікого так, як колись скалічили її, я майже все передбачила і спланувала, я хитра і обережна. Логіка здавалася бездоганною. Не народжу, не передам далі, ланцюг обірветься на мені, бо кров чужа, у мене значить будуть відсутні материнські амбіції на кшталт «це моє продовження, моя власність», тож це дає шанс не провалитися в гіперопіку, у те задушливе тримання дитини за горло під виглядом любові, яким мене балувала доля. Я думала, що так підстрахувалася.А потім я стала прийомною мамою та за кілька місяців я почала ловити себе на інтонаціях, на фразах, на реакціях, які знала напам'ять, тільки раніше вони лунали не з мого рота. І ось тут до мене дійшло те, чого не пишуть на листівках про материнство: ми стаємо схожими на батьків незалежно від того, наскільки сильно цього не хочемо. Не тому що така доля чи карма, а з банальної причини: іншої моделі виховання в мозку просто немає. Тебе виховали так, нейронні стежки прокладені так, і під стресом психіка хапає першу готову схему, а готова в неї тільки одна.Кров тут ні до чого, що окремо цікаво. Я не народжувала цих дітей, ми генетично чужі, а модель усе одно лізе назовні. Отже справа ніколи не була в спадковості. Справа в тому, що записалося в голову, поки ти сама була дитиною, і це записане відтворюється що з рідними, що з прийомними, що з котом.Тож моїм найпершим завданням стало не виховання дітей, а перехоплення себе. Зловити прояв, впізнати чию інтонацію я зараз озвучую, і свідомо не пустити її далі. Почалася нудна щоденна робота: усвідомлення, робота зі стресом, медитація, майндфулнес, антидепресанти (так, прямо, і я цим пишаюся, а не соромлюся), детальний розбір кожного конфлікту постфактум. Не «я хороша мама від природи», а «я щодня роблю технічну роботу, щоб не передати далі те, що передали мені».І ось що виявилося головним відкриттям, заради якого я це пишу. Виявити в собі власних батьків і зупинити їхній вплив справді можливо. Не одним героїчним ривком, а поступово, інструментами, з фахівцями поруч. Те, що здавалося вироком, вшитим назавжди, виявилося піддатливим. Стежку в мозку не зітреш, але можна прокласти поряд нову й привчити себе ходити нею.Я не стала ідеальною матір'ю. Я стала матір'ю, яка бачить, коли в ній прокидається її власна, і встигає сказати собі стоп. Виявилось, цього достатньо, щоб ланцюг таки обірвався. Не на відмові народжувати, а на відмові відтворювати.Матеріал створила Ольця Шиошвілі, тож його захищено авторським правом.