NV | nv.ua | Радіо NV | Новини України | Аналітика | Відео | НВ |

Сергій Оганезов на псевдо Беркут загинув 18 березня 2022 року в місті Миколаєві. Того дня окупанти завдали ракетного удару по казармі. Захиснику назавжди 26 роківСергій народився 10 листопада 1995 року в Одесі. Мав чотири вищі освіти. У 2013-му вступив до Одеського національного морського університету за спеціальністю «Портовий інжиніринг машинобудування», згодом почав навчатися також за напрямом «Транспортні технології». Працював головним спеціалістом відділу міграційного контролю управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області. Під час роботи вирішив опанувати правничу спеціальність, тож вступив до Національного університету «Одеська юридична академія». Паралельно навчався у Військовій академії міста Одеса, готуючись до служби у ЗСУ. У червні 2022 року мав отримати перше військове звання. Після початку повномасштабного вторгнення Сергій долучився до лав 35-ї окремої бригади морської піхоти. Служив у 137-му окремому батальйоні. Псевдо Беркут він вибрав сам – на честь улюбленого птаха батька, заслуженого тренера України з самбо, який багато років тренував бійців спецпідрозділів. «Сергій мріяв про велику родину, чотирьох синів, про успішну кар’єру, про здійснення такої бажаної сімейної подорожі до теплої Іспанії. Та понад усе він мріяв колись побачити світле та європейське майбутнє України. Відданий патріот, справжній син своїх батьків та Батьківщини. Людина, про яку неможливо не говорити. Людина, на яку варто рівнятись. Людина слова, людина честі та справедливості», – написала його сестра Аліна. Посмертно Сергія Оганезова нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Його ім’я вшановане на Алеї Героїв та на «Стіні пам’яті» при кафедральному соборі Різдва Христового в Одесі.Поховали захисника на Західному кладовищі рідного міста.У нього залишилися батьки, дві молодші сестри, молодший брат і дідусь.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

Головний сержант Віктор Войтенко на псевдо Villi поліг 15 квітня 2025 року поблизу села Кам’янське Запорізької області. Під час евакуації бойової групи з-під вогню захисник, ризикуючи життям, сів за кермо, щоб вивезти побратимів. Ворожий FPV-дрон уразив машину українських оборонців. Воїнові назавжди 28 роківВіктор народився в селі Павлівка Калинівського району на Вінниччині. Жив у селі Гущинці рідної області. Закінчив місцеву ЗОШ І-ІІІ ступенів і Гущинецьке вище професійне училище, де здобув фах тракториста-машиніста. Свій військовий шлях Віктор розпочав у 2017 році – служив за контрактом у Збройних Силах України. Брав участь в АТО. Отримав статус ветерана війни. Після завершення контракту в жовтні 2021 року повернувся до мирного життя. Створив сім’ю із коханою жінкою. 6 січня 2022-го в подружжя народилася донечка. А невдовзі почалася велика війна. На третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року, Віктор добровільно повернувся до своєї частини. Служив командиром міномета 1-го відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця. Брав участь у звільненні Херсонщини, бойових діях на Донеччині, військових операціях на Харківщині, стримував ворога на Запорізькому напрямку. «Мій чоловік був моєю опорою, любов’ю, душею нашої родини. Він віддав життя заради побратимів, заради України, заради нашої донечки. Його подвиг – це біль, гордість і памʼять, яку я пронесу крізь усе життя. Я вірю, що він гідний найвищої шани від своєї держави!», – сказала Валентина, дружина полеглого воїна. За бойові заслуги Віктора Войтенка нагородили численними нагородами, зокрема:медалями 10-го армійського корпусу, нагрудними знаками «За взірцевість у військовій службі», «Хрестом розвідника», «Золотим хрестом», відзнакою Оперативного командування «Південь» (Оперативно-тактичне угруповання «Херсон»). Поховали воїна в селі Гущинці на Вінниччині.У нього залишилися батьки, дружина та донька.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

Молодший сержант Сергій Бондар на псевдо Бемко поліг 27 березня 2022 року у бою біля села Кам’янка Харківської області. Захисникові було 25 роківСергій народився 29 березня 1996 року в селі Разіне Житомирської області. Був веселим, кмітливим і комунікабельним. «Він якось притягував до себе людей, а у дитинстві був дуже хитрим. Коли дівчата хотіли з ним гратися, казав: «У мене багато роботи, допоможіть спочатку яблук назбирати». І вони бігом-бігом збирають, а він сидить, усміхається і дивиться на них», – поділилася спогадами його мама Людмила.Сергій закінчив Вінницький транспортний фаховий коледж за спеціальністю автомеханіка. З 2017 року служив в зоні АТО: боронив Станицю Луганську та Авдіївку. У 2021-му звільнився, почав працювати на станції технічного обслуговування в Житомирі. Захоплювався спортом та автомобілями. На вихідних приїздив у рідне село, грав у футбол./У перший день повномасштабного вторгнення Сергій став на захист України у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. Виконував бойові завдання як командир відділення, командир гранатомета.«Я пережив багато разом із Сергієм. Ми атовці, сержанти, які добровільно поїхали до хлопців на позиції. У своєму останньому бою Сергій із гранатомета знищив два ворожі танки та одну БМП разом з екіпажем – я бачив це на власні очі. Він не був рабом – він був справжнім воїном. Стояв до кінця й ніколи не ховався за чужими спинами», – сказав побратим Костянтин.Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня.Поховали Сергія в рідному селі.У нього залишилися батько, мати та двоє братів.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

Молодший сержант Андрій Квасниця на псевдо Талант поліг 25 травня 2023 року під час бойового завдання поблизу села Лиман Перший у Куп'янському районі Харківської області. Воїну було 43 рокиАндрій народився 31 січня 1980 року у місті Золочів Львівської області. Навчався у місцевій школі №1, потім опанував професію кухаря в місцевому професійному коледжі. Працював у навчальному центрі Національної гвардії України імені Василя Вишиваного та у Золочівському військовому комісаріаті.Після початку повномасштабної війни Андрій став до лав Збройних сил України. Служив навідником кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки 103-ї бригади територіальної оборони. «Андрій був скромним, веселим, щирим, відданим своїй справі та принципам. Він – моє натхнення, моя радість, моя причина зустрічати ранок. Мою найдорожчу людину забрала війна... Я пам’ятаю його усмішку, його голос, його тепло», – написала дружина Оксана. Поховали Андрія у рідному місті. У нього залишилися дружина, двоє синів, батьки та сестра.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових

Молодший сержант Юрій Радчук на псевдо Док поліг 10 листопада 2024 року. Він зазнав вибухової травми в селі Липці Харківської області. Воїну було 40 роківЮрій народився 6 травня 1984 року в селищі Володимирець Рівненської області. Закінчив медичний коледж і протягом 15 років працював фельдшером швидкої допомоги у місцевій лікарні. Захоплювався фантастичною літературою, колекціонував поштові марки. Після повномасштабного вторгнення приєднався до Збройних сил України, служив бойовим медиком у 302-й зенітній ракетній Харківській бригаді.«Юрчик, як я його називала, був найкращим племінником, добрим і ніжним. Він дуже любив дітей, хоч йому не судилося стати батьком своїх. Він мав багато похресників і друзів: до війни всі звали його Вальтером. Я дуже його любила і люблю», – розповіла хресна мама Світлана Дяк.Юрія Радчука нагородили орденом «За мужність» III ступеня, відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «За мужність» і Комбатантським хрестом (посмертно). Поховали воїна у рідному селищі.У нього залишилася хресна мама. 🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових