Вчорашня "Субстанція" не відпускає, а це означає, що фільм вартий уваги. Недаремно ж я про нього другий день думаю :) Сьогодні відвела малого в школу, потім побігла на українське радіо і начитала свій есей (принагідно з'ясувала, що я жахливо говорю, і що у мене постійно бурчить у животі), потім погнала на шиномонтаж перевзувати машину, далі у магазин, тоді дописати ще один шматок, забрати дитину, завезти на баскетбол.... Звичайна безкінечна круговерть, у метушні якої до Горіха дійшло, що героїні Мур у цьому фільмі приблизно стільки ж років, скільки й мені. Різниця мінімальна. Все що я можу після цього відкриття - розсміятися у відповідь? Старість, really? Не старість там страшна, а єдиний епізод, який робить з цієї стрічки дійсно horror movie. Один - єдиний кадр продавленого крісла, у якому "старіюча" акторка просиділа цілий тиждень перед телевізором, споглядаючи телемагазин. Не вікових зморшок потрібно боятися і не сивини, а такого порожнього існування. Якщо ти спалюєш свої роки, вдивляючись у порожнечу, то яка різниця, скільки тобі років. Якщо "Субстанція" мала б донести якесь послання до сучасних молодих жінок, то воно мало б бути таким, що з віком ми знаходимо своє покликання. І для багатьох із нас воно полягає у тому, щоб служити світу. Так, знаю, це дуже пафосно звучить. Сформулюйте інакше...Допомагати тим, хто у біді. Підбадьорювати і захищати слабших. Берегти те, що не може за себе постояти - природу, пам'ятки архітектури чи культурну спадщину. Вирощувати щось нове, творити, всіма силами тягнутися до божественної краси. "Вони тебе полюблять!" Звісно що полюблять. Тільки не за розмір бюсту і талії. У нашому віці, дорога Демі, нас люблять за те ж саме, за що ми любимо їх. За тепло, приязнь, душевну щедрість, за порядність і стійкість, за багато інших речей. І навіть просто так, теж буває.А фобія віку як зовнішнього прояву - це щось таке екзотичне, як фобія жуків. Є люди, які живуть з таким, іноді дуже зручним страхом. Особливо якщо він не дає копати картоплю у свекрухи в селі :)