Іще з 14го року у мене замість стандартної автомобільної аптечки - військовий несесер. Така камуфльована косметична сумка з кількома відділеннями, куди влазить значно більше, ніж у аптечку.Не пам'ятаю, звідки він у мене взявся, хтось подарував. Але праний - перепраний, а досі служить. Я ж боягузка, тому забила по вінця бинтами, пакетами для тампонування ран, якимись пластирями, оклюзійними наліпками і турнікетом. Раптом аварія, у когось кровотеча - і я тут така з оберемком вати. Ніби не втрачаю свідомість від крові. Також ця штука допомагає перетинати кордон. Митники завжди кидаються на неї як шуліки і патрають у пошуках наркотичних засобів. Не знаходять, розчаровано згрібають все назад і більше ніяких валіз не дивляться.Не знаю, чому так, але воно працює. Ну і тримаю я цю аптечку під рукою, не десь у закапелках авто. Щоб у разі чого відразу вихопити. Так от, сьогодні вперше подумала, що треба прикрити рушником або поставити так, щоб не було видно з вулиці. Бо таке відчуття, що за шматок камуфляжу у машині можуть розбити вікно. І ще деколи думаю, що б про це все сказав Руф. Може й нічого. Юрко завжди ідеалізував Україну як вищу цінність, але був досить скептичним щодо людей. Щоразу так радів, коли знаходив однодумців, ніби це була якась рідкість, ніби ми завжди у меншості. Може, він і правий.